Text 1. Astronomy as a Branch of Sc

Text 1. Astronomy as a Branch of Science
Astronomy is a branch of science that studies the motions and natures of celestial bodies, such as planets, stars, and galaxies. Astronomy is perhaps the oldest of the pure sciences. It is difficult to fix the exact date when systematic observations of the heavens began. In many primitive civilizations the regularity of celestial motions was recognized, and attempts were made to keep records and predict future events. The first practical function of astronomy was to provide a basis for the calendar, the units of month and year being determined by astronomical observations. Later, astronomy served in navigation and timekeeping. The Chinese had a working calendar as early as the 13th century B.C. Chinese astronomy is best known today for its observations or supernovas, or “guest stars”, as they were called. The Babylonians, Assyrians, and Egyptians were also active in astronomy. The earliest astronomers were priests, and no attempt was made to separate astronomy from the pseudoscience of astrology. In fact, an early motivation for the detailed study of planetary positions was the preparation of horoscopes. The highest development of astronomy in the ancient world came with the Greeks in the period from 600 B.C. to A.D. 400.
The methods employed by the Greek astronomers were quite distinct from those of earlier civilizations, such as the Babylonian. The Babylonian approach was numerological and best suited for studying the complex lunar motions that was of overwhelming interest to the Mesopotamian peoples. The Greek approach, on the contrary, was geometric and schematic, best suited for complete cosmological models. Thales, an Ionian philosopher of the 6th century B.C., is credited with introducing geometrical ideas into astronomy. Pythagoras, about a hundred years later, imagined the universe as a series of concentric spheres in which each of the seven “wanderers” (the sun, the moon, and the five known planets) were embedded. The spheres rotated independently, producing the “music of the spheres.” Euxo- dus developed the idea of rotating spheres by introducing extra spheres for each of the planets to account for the observed complexities of their motions. This was the beginning of the Greek aim of “saving the appearances”, that is, providing a theory that would account for all observed phenomena. The theoretical models of the universe did not necessarily correspond to absolute truth or reality, which, according to Plato, was inaccessible to man and could only be approached or approximated. This Creek attitude toward scientific knowledge mirrors modern positivism. Aristotle (384-322 B.C.) summarized much of the Greek work before him and remained absolute authority until late in the Middle Ages. Although his belief that the earth does not move was to have a retarding effect on astronomical progress, he gave the correct explanation of lunar eclipses and a sound argument for the spherical shape of the earth. The apex of Greek astronomy was reached in the Hellenistic period by the Alexandrian school. Aristarchus (310-230 B.C.) determined the sizes and distances of the moon and sun relative to the earth and advocated a heliocentric (sun-centered) cosmology. Although there were errors in his assumptions, his approach was truly scientific; his work was the first serious attempt to make a scale model of the universe. The first accurate measurement of the actual (as opposed to relative) size of the earth was made by Eratosthenes (284-192 B.C.).
The greatest astronomer of antiquity was Hipparchus (190— 120 B.C.). He developed trigonometry and used it to determine astronomical distances from the observed angular positions of celestial bodies. He recognized that astronomy requires accurate and systematic observations extended over long time periods. He therefore made great use of old observations, comparing them to his own. Many of his observations, particularly of the planets, were intended for future astronomers.
During this period European astronomy was largely dormant, and the only significant work was carried out by the Muslims and the Hindus. It was by way of Moorish Spain that Greek astronomy reached medieval Europe. One of the great landmarks of the revival of learning in Europe that brought about the scientific revolution of the 16th and 17th century, was the publication (1543) by Nicolaus Copernicus (1473-1543) of his On the Revolutions of the Celestial Spheres. According to his system, the earth rotates on its axis and, with all the other planets, revolves around the sun. The assertion that the earth is not the centre of the universe was to have profound philosophical and religious consequences. Copernicus’s principal claim for his new system was that it made calculations easier. He still retained the epicycles and uniform circular motion of the Ptolemaic system; but by placing the sun at the centre, he was able to reduce the number of epicycles. Copernicus also determined the sidereal periods (time for one revolution around the sun) of the planets and their distance from the sun relative to the sun- earth distance.
The next great astronomer, Tycho Brahe (1546-1601) was principally an observer; a conservative in matters of theory, he rejected the notion that the earth moves. Under the patronage of King Frederick II, Tycho established a superb observatory on the Danish island of Hveen. Over a period of 20 years (1576—1597), he and his assistants compiled the most accurate and complete astronomical observations the world had seen. At his death his records passed to Johannes Kepler (1571—1630), who had been his last assistant, in Prague. Kepler spent nearly a decade trying to fit Tycho’s observations, particularly of Mars, into an improved system of heliocentric circular motion. At last, he conceived the idea that the orbit of Mars was an ellipse with the sun at one focus.
Galileo Galilei (1564—1642) made fundamental discoveries in both astronomy and physics; he is perhaps the single man best described as the founder of modern science. Galileo was the first to make astronomical use of the telescope. His discoveries of the four largest moons of Jupiter and the phases of Venus were persuasive evidence for the Copernican cosmology. His discoveries of craters on the moon and blemishes on the sun discredited the ancient belief in the perfection of the heavens.

Результаты (украинский) 1:

Текст 1. Астрономія як в галузі наукиАстрономія є галузь науки, що вивчає рухів і природ небесних тіл, таких як планет, зірок і галактик. Астрономія, можливо, найстарішим з чистого наук. Важко виправити точну дату, коли почали систематичні спостереження небес. У багатьох цивілізацій примітивні регулярності рухів небесних була визнана, і спроби вести облік і передбачити майбутні події. Перший практичну функцію астрономії була основою для календаря, одиниці місяць і рік, визначається астрономічних спостережень. Пізніше в навігації і хронометражу подають астрономії. Китайці повинні були робочого календаря вже 13 ст. китайський астрономія є найвідомішим сьогодні за його спостереженнями наднові, збереження або "запрошених зірок", як вони називалися. Вавілоняни, ассірійців і єгиптяни також активно діяли у астрономії. Ранні астрономи були священиками, і не була зроблена спроба відокремити від лженаукою астрологія астрономія. У самому справі, раннього мотивації для детального вивчення планет була підготовка Гороскопи. Найвищого розвитку в античному світі астрономії довідкову греки в період від 600 до нашої ери. до н. е. 400.The methods employed by the Greek astronomers were quite distinct from those of earlier civilizations, such as the Babylonian. The Babylonian approach was numerological and best suited for studying the complex lunar motions that was of overwhelming interest to the Mesopotamian peoples. The Greek approach, on the contrary, was geometric and schematic, best suited for complete cosmological models. Thales, an Ionian philosopher of the 6th century B.C., is credited with introducing geometrical ideas into astronomy. Pythagoras, about a hundred years later, imagined the universe as a series of concentric spheres in which each of the seven “wanderers” (the sun, the moon, and the five known planets) were embedded. The spheres rotated independently, producing the “music of the spheres.” Euxo- dus developed the idea of rotating spheres by introducing extra spheres for each of the planets to account for the observed complexities of their motions. This was the beginning of the Greek aim of “saving the appearances”, that is, providing a theory that would account for all observed phenomena. The theoretical models of the universe did not necessarily correspond to absolute truth or reality, which, according to Plato, was inaccessible to man and could only be approached or approximated. This Creek attitude toward scientific knowledge mirrors modern positivism. Aristotle (384-322 B.C.) summarized much of the Greek work before him and remained absolute authority until late in the Middle Ages. Although his belief that the earth does not move was to have a retarding effect on astronomical progress, he gave the correct explanation of lunar eclipses and a sound argument for the spherical shape of the earth. The apex of Greek astronomy was reached in the Hellenistic period by the Alexandrian school. Aristarchus (310-230 B.C.) determined the sizes and distances of the moon and sun relative to the earth and advocated a heliocentric (sun-centered) cosmology. Although there were errors in his assumptions, his approach was truly scientific; his work was the first serious attempt to make a scale model of the universe. The first accurate measurement of the actual (as opposed to relative) size of the earth was made by Eratosthenes (284-192 B.C.).Найбільший астроном античності була класифікаційна (190 — 120 рр.). Він розробив тригонометрії і використовували його для визначення астрономічні відстані від спостерігається кутових позиції небесних тіл. Він визнав, що астрономія вимагає точної і систематичного спостережень extended над довго періоди часу. Тому зробив великий використання старих спостережень, порівнюючи їх у своїй власній. Багато хто з його спостереженнями, зокрема планет, призначалися для майбутніх астрономів.During this period European astronomy was largely dormant, and the only significant work was carried out by the Muslims and the Hindus. It was by way of Moorish Spain that Greek astronomy reached medieval Europe. One of the great landmarks of the revival of learning in Europe that brought about the scientific revolution of the 16th and 17th century, was the publication (1543) by Nicolaus Copernicus (1473-1543) of his On the Revolutions of the Celestial Spheres. According to his system, the earth rotates on its axis and, with all the other planets, revolves around the sun. The assertion that the earth is not the centre of the universe was to have profound philosophical and religious consequences. Copernicus’s principal claim for his new system was that it made calculations easier. He still retained the epicycles and uniform circular motion of the Ptolemaic system; but by placing the sun at the centre, he was able to reduce the number of epicycles. Copernicus also determined the sidereal periods (time for one revolution around the sun) of the planets and their distance from the sun relative to the sun- earth distance.The next great astronomer, Tycho Brahe (1546-1601) was principally an observer; a conservative in matters of theory, he rejected the notion that the earth moves. Under the patronage of King Frederick II, Tycho established a superb observatory on the Danish island of Hveen. Over a period of 20 years (1576—1597), he and his assistants compiled the most accurate and complete astronomical observations the world had seen. At his death his records passed to Johannes Kepler (1571—1630), who had been his last assistant, in Prague. Kepler spent nearly a decade trying to fit Tycho’s observations, particularly of Mars, into an improved system of heliocentric circular motion. At last, he conceived the idea that the orbit of Mars was an ellipse with the sun at one focus.Galileo Galilei (1564—1642) made fundamental discoveries in both astronomy and physics; he is perhaps the single man best described as the founder of modern science. Galileo was the first to make astronomical use of the telescope. His discoveries of the four largest moons of Jupiter and the phases of Venus were persuasive evidence for the Copernican cosmology. His discoveries of craters on the moon and blemishes on the sun discredited the ancient belief in the perfection of the heavens.

Результаты (украинский) 2:

Текст 1. Астрономія як галузь науки
Астрономія галузь науки, яка вивчає руху і природу небесних тіл, таких як планети, зірки і галактики. Астрономія, можливо, найстаріший з чистих наук. Це важко встановити точну дату, коли почав систематичні спостереження небес. У багатьох примітивних цивілізацій регулярність руху небесних тіл була визнана, і були зроблені спроби вести облік і передбачити майбутні події. Першим практичним функція астрономії було забезпечити основу для календаря, одиниці місяць і рік визначається шляхом астрономічних спостережень. Пізніше, астрономія служив в навігації і хронометражу. Китайці провели робочу календар на початку 13-го століття до нашої ери китайський астрономії є найвідомішим сьогодні для його спостережень наднових або, або "запрошеними зірками», як їх називали. Вавилоняни, ассірійці, єгиптяни і також активно в астрономії. Перші астрономи були священиками, і ніяка спроба не була зроблена, щоб відокремити астрономію від лженауки астрології. Насправді, рано мотивація для детального вивчення планетарних позицій була підготовка гороскопів. Найбільший розвиток астрономії в стародавньому світі прийшли з греками в період з 600 р до н.е. 400. ери
Методи, використовувані грецьких астрономів були вельми відрізняються від тих ранніх цивілізацій, таких, як вавилонська. Вавилонський підхід нумерологічний і найкраще підходить для вивчення складних місячних руху, який був переважної інтересу до Месопотамії народів. Грецький підхід, навпаки, був геометричний і схематично, найкраще підходить для повних космологічних моделей. Фалес, іонійців філософ 6 столітті до нашої ери, приписують введення геометричні ідеї в астрономії. Піфагор, близько ста років потому, уявляв Всесвіт у вигляді ряду концентричних сфер, в яких кожен з «мандрівників» сім (Сонце, Місяць, і п'ять відомих планет) були вбудовані. Сфери повертається незалежно, виробництва «музику сфер». Euxo- ООС розвинув ідею обертання сфери шляхом введення додаткових сфер для кожної з планет пояснити спостережувані складності їх рухів. Це було початком грецького метою "збереження виступу", тобто, дати теорію, що б пояснити всі явища. Теоретичні моделі Всесвіту, не обов'язково відповідають абсолютної істини чи реальності, яка, на думку Платона, був недоступний для людини і може бути підійшов або наближеній тільки. Це ставлення до Крик наукового знання відображає сучасний позитивізм. Аристотель (384-322 до н.е.) підвів більшу частину грецького роботи перед ним, і залишався абсолютну владу до пізнього середньовіччя. Хоча його переконання, що земля не рухатися було мати гальмівний вплив на астрономічної прогрес, він дав правильне пояснення місячних затемнень і звуку аргумент для сферичної форми Землі. Вершина грецької астрономії був досягнутий в період еллінізму по Олександрійській школі. Аристарх (310-230 до н.е.) визначені розміри і відстані Місяця і Сонця по відношенню до Землі і виступає за геліоцентричну (сонце-центру) космологію. Хоча були помилки у своїх припущеннях, його підхід був справді науковим; його робота була перша серйозна спроба зробити масштабну модель Всесвіту. Перший точне вимірювання фактичного (а не відносне) розмірів Землі було зроблено Ератосфена (284-192 до н.е.).
Найбільше астроном давнину був Гіппарх (190- 120 до н.е.). Він розробив тригонометрію і використовували його, щоб визначити, астрономічні відстані від спостережуваних кутових положеннях небесних тіл. Він визнав, що астрономія вимагає точних і систематичних спостережень розширені протягом тривалих періодів часу. Тому він зробив велике використання старих спостережень, порівнюючи їх з його власної. Багато з його спостережень, зокрема, з планет, були призначені для майбутніх астрономів.
Протягом цього періоду Європейський астрономія була в значній мірі бездіяльним, і тільки значна робота була проведена мусульман і індусів. Це було в порядку мавританської Іспанії, що грецька астрономія досягла середньовічну Європу. Один з найвидатніших віх у відродженні навчання в Європі, що призвело до наукової революції 16-го і 17-го століття, стала публікація (1543) від Миколи Коперника (1473-1543) його Про обертання небесних сфер. За його системі, Земля обертається навколо своєї осі і, з усіма іншими планетами, обертається навколо Сонця. Твердження, що Земля не є центром Всесвіту було мати глибокі філософські та релігійні наслідки. Основний позов Коперника за його нової системи було те, що він зробив розрахунки простіше. Він як і раніше зберігається епіциклів і рівномірне круговий рух системи Птолемея; але шляхом розміщення на сонці в центрі, він був в змозі зменшити кількість епіциклів. Копернік також визначені зоряні періоди (час одного обороту навколо Сонця) планет і їх відстані від Сонця по відношенню до сонячних відстань від Землі.
На наступний великий астроном Тихо Браге, (1546-1601) був головним спостерігачем; консервативний в питаннях теорії, він відкинув ідею, що Земля рухається. Під патронажем короля Фрідріха II, Тихо створений чудовий обсерваторію на датському острові Hveen. За 20-річний період (1576-1597), він і його помічники зібрали найточніші і повні астрономічні спостереження світ бачила. Після його смерті його записи передаються Йоганна Кеплера (1571-1630), який був його останній асистент, в Празі. Кеплер витратив майже десятиліття намагається вписатися спостереження Тихо, особливо Марса, у вдосконаленій системі геліоцентричної круговому русі. Нарешті, він задумав що орбіта Марса була еліпс з Сонцем в одному з фокусів.
Галілео Галілей (1564-1642) зробив фундаментальні відкриття в обох астрономії та фізики; він, мабуть, єдина людина найкраще описується як засновник сучасної науки. Галілей був першим, щоб зробити астрономічні використання телескопа. Його відкриття чотирьох найбільших місяців Юпітера і фаз Венери були переконливим доказом для Коперника космології. Його відкриття кратерів на Місяці і плями на Сонці дискредитували віру в древню досконалості небес.

Результаты (украинский) 3:

Кратність текст 1. Астрономія як галузь науки
астрономії, є філією наука, що вивчає рухів і натур небесних тіл, таких як планет, зірки, і галактик. Астрономія, мабуть, найстаршому з чистої науки. Важко виправити точну дату, коли систематичних спостережень з небес. У багатьох первісних цивілізацій регулярність небесних рухів було визнано,І спроби були вести облік і передбачити майбутні події. Перший практичний функцію астрономії було надати основу для календаря, одиниць місяць і рік, визначеному астрономічних спостереженнях. Пізніше, астрономія служив у навігації та табельний облік. Китайці провів робочу календар ще 13 століття н.е.Китайські астрономії найкраще сьогодні відома своїми спостереженнями або вибухають утворюючи явище наднової зорі, або 'запрошених зірок', так як вони називали. На Babylonians, Assyrians, і Єгиптянами також були активними в астрономії. Найперші астрономи священиків, а не була зроблена спроба відокремити астрономії від pseudoscience астрології. По суті,Ранній мотивацію для детального вивчення планетарного позиції стала підготовка гороскопів. Найвища розвиток астрономії в античному світі вийшли з греками в період з 600 н.е. VСТ 400.
методи працюють Давньогрецьким астрономам було досить відмінні від тих раніше цивілізацій, таких як Babylonian.На Babylonian підхід був нумерологічних і найкраще підходить для вивчення комплексу місячної рухів, що був переважної інтерес до робили месопотамські народів. Грецький підхід, навпаки, був геометрична та принципова, найкраще підходить для повного моделей. Фалеса пошкодував, іонічне філософ від 6 до н.е., зараховується запровадження геометричні ідеї в астрономії.