At the house they said the boy had

At the house they said the boy had refused to let any one come into the room.

"You can't come in," he said. "You mustn't get what I have."

I went up to him and found him in exactly the position I had left him, white-faced, but with the tops of his cheeks flushed by the fever, staring still, as he had stared, at the foot of the bed.

I took his temperature.

"What is it?"

"Something like a hundred," I said. It was one hundred and two and four tenths.

"It was a hundred and two," he said.

"Who said so?"

"The doctor."

"Your temperature is all right," I said. "It's nothing to worry about."

"I don't worry," he said, "but I can't keep from thinking."

"Don't think," I said. "Just take it easy."

"I'm taking it easy," he said and looked straight-ahead. He was evidently holding tight onto himself about something.

"Take this with water."

"Do you think it will do any good?"

"Of course it will."

I sat down and opened the Pirate book and commenced to read, but I could see he was not following, so I stopped.

"About what time do you think I'm going to die?" he asked.

"What?"

"About how long will it be before I die?"

"You aren't going to die. What's the matter with you?"

"Oh, yes, I am. I heard him say a hundred and two."

"People don't die with a fever of one hundred and two. That's a silly way to talk."

"I know they do. At school in France the boys told me you can't live with forty-four degrees. I've got a hundred and two."

He had been waiting to die all day, ever since nine o'clock in the morning.

"You poor Schatz," I said. "Poor old Schatz. It's like miles and kilometres. You aren't going to die. That's a different thermometer. On that thermometer thirty-seven is normal. On this kind it's ninety-eight."

"Are you sure?"

"Absolutely," I said. "It's like miles and kilometers. You know, like how many kilometers we make when we do seventy miles in the car?"

"Oh," he said.

But his gaze at the foot of the bed relaxed slowly. The hold over himself relaxed too, finally, and the next day it was very slack and he cried very easily at little things that were of no importance.

Результаты (украинский) 1:

У домі говорили, що хлопчик був пускати відмовлявся будь-однієї прийти в кімнату. "Ви не можете бувають," сказав він. "Ви не повинні отримати те, що я". Я підійшов до нього і знайшов його в точно позиції, я залишив його, white-faced, але з вершини щоки flushed лихоманка, як і раніше, дивлячись, як він мав дивився на ногах ліжка. Я взяв його температура. "Що це?" "Щось на зразок"сто, я сказав. Це було триста і два і чотири десятої. "Це була сто два", сказав він. "Хто так сказав?" «Лікар». «Перевіряйте температуру все в порядку ", я сказав. "Його нема чого турбуватися." "Я не хвилюйтеся," він сказав, що ", але я не можу тримати від мислення". "Не думаю", я сказав. "Просто відпочити." "Я беру це легко," він сказав і подивився прямолінійною. Очевидно він тримав міцно на себе про щось. "Прийняти це з водою". "Ви думаєте, вона буде робити нічого хорошого?" "Звичайно, буде." Я сів і розкрита книга пірата і почалося читання, але я бачив, він не після, тому я зупинився. "Про те, що час ви думаєте я збираюся померти?" запитав він. "Що?" "Про те, як довго це буде перед тим, як я помру?" "Ви не збираєтеся помирати. Що таке з тобою?" "Ах, так, я. Я чув, він говорив: сто два." "Люди не вмирають з лихоманкою сто два. Це нерозумно так говорити." "Я знаю, що вони роблять. У школі у Франції хлопчики сказав мені, ви не можете жити з сорока чотирьох градусів. У мене є сто два." Він чекав померти весь день, з тих пір дев'ять годин ранку. "Ви бідні Schatz," я сказав. "Бідні старі Schatz. Це як км і кілометрів. Ви не збираєтеся помирати. Які є різні термометр. На що термометр тридцять сім є нормальним. На такому це дев'яносто вісім". "Ви впевнені?" "Абсолютно", я сказав. "Це як км а кілометрів. Ви знаєте, як і скільки кілометрів ми робити, коли ми робимо сімдесят км в машині?" "О," сказав він. Але його погляду на ногах ліжка повільно розслабився. Провести через себе в розслабленому стані, нарешті і наступного дня він був дуже млявий і він плакав дуже легко на дрібниці, які були не має значення.

Результаты (украинский) 2:

У будинку вони сказали , що хлопчик відмовився дозволити будь-кому увійти в кімнату.

"Ви не можете увійти," сказав він. "Ви не повинні отримати те , що у мене є."

Я підійшов до нього і знайшов його в точно положенні я залишив його, з білим обличчям, але з вершинами його щоки почервоніли від лихоманки, втупившись до сих пір, як він був дивився, біля підніжжя ліжка.

я взяв його температуру.

"Що це?"

"Що - щось на зразок ста," сказав я. Це сто два і чотири десятих.

"Це був віку ста два," сказав він.

"Хто так сказав?"

"Доктор" .

"Ваша температура все в порядку," сказав я. "Нічого страшного."

"Я не хвилююся," сказав він, "але я не можу втриматися від мислення."

"Не думаю," сказав я. "Просто заспокойтеся."

"Я приймаю його легко," сказав він і подивився прямо вперед. Він був , мабуть , міцно тримаючись на себе про що - то.

"Візьми це з водою."

"Як ви думаєте , він буде робити нічого хорошого?"

"Звичайно , це буде."

Я сів і відкрив книгу пірат і почав читати, але я міг бачити , що він не дотримувався, так що я зупинився.

"Про те, що час , ви думаєте , що я збираюся померти?" запитав він.

"Що?"

"Про те , як довго це буде , перш ніж я помру?"

"Ви не збираєтеся помирати. Що з тобою?»

«О, так, я. Я чув , як він казав , сто два " .

" Люди не вмирають з лихоманкою сто два. Це нерозумно так говорити. "

" Я знаю , що вони роблять. в школі у Франції хлопці сказали мені , що ви не можете жити з сорока чотирьох градусів . у мене сто два. "

Він чекав , щоб померти протягом усього дня, з тих пір дев'ятій годині ранку.

" бідний Шац, "сказав я. "Бідний старий Шац. Це походить на милі і кілометри. Ви не збираєтеся помирати. Це інший термометр. На цей термометр тридцять сім нормально. На такого роду це дев'яносто вісім."

"Ви впевнені?"

"Абсолютно ," Я сказав. "Це схоже на милі і кілометри. Ви знаєте, як , скільки кілометрів ми робимо , коли ми робимо сімдесят миль в машині?"

"О," сказав він.

Але його погляд на ногах ліжка розслабився повільно. Тримати над собою розслабився теж, в кінці кінців, і на наступний день він був дуже млявий , і він плакав дуже легко на дрібниці , які не мали значення.

Результаты (украинский) 3:

A%%%%Але%20його%20поглядом%20о 20%в%20стопи%20з 20% до 20% ліжко%20 невимушених%20повільно.%20В%20провести%20над%20сам%20 невимушених%20теж%20, нарешті, 20% і 20%, 20% наступного%20день%20його%20був%20дуже%20в'яла%20а%20він%20плакала%20дуже%20легко%20о 20%мало%20речі%20,%20були%20з 20% не%20значення.