No, I mean you don't have to stay i

No, I mean you don't have to stay if it's going to bother you."
I thought perhaps he was a little light-headed and after giving him the prescribed capsules at eleven o'clock I went out for a while.
It was a bright, cold day, the ground covered with a sleet that had frozen so that it seemed as if all the bare trees, the bushes, the cut brush and all the grass and the bare ground had been varnished with ice. I took the young Irish setter for a little walk up the road and along a frozen creek.
At the house they said the boy had refused to let any one come into the room.
"You can't come in," he said. "You mustn't get what I have." I went up to him and found him in exactly the position I had left him, white-faced, but with the tops of his cheeks flushed by the fever, staring still, as he had stared, at the foot of the bed.
I took his temperature.
"What is it?"
"Something like a hundred," I said. It was one hundred and two and four tenths.
"It was a hundred and two," he said.
"Who said so?"
"The doctor."
"Your temperature is all right," I said. "It's nothing to worry about."
"I don't worry," he said, "but I can't keep from thinking."
"Don't think," I said. "Just take it easy."
"I'm taking it easy," he said and looked worried about something.
"Take this with water."
"Do you think it will do any good?"
"Of course, it will,"
I sat down and opened the Pirate Book and commenced to read but I could see he was not following, so I stopped.
"About what time do you think I'm going to die?" he asked.
"What?"
"About how long will it be before I die?"
"You aren't going to die. What's the matter with you?"
"Oh, yes, I am. I heard him say a hundred and two."
"People don't die with a fever of one hundred and two. That's a silly way to talk!"
"I know they do. At school in France the boys told me you can't live with forty-four degrees. I've got a hundred and two."
He had been waiting to die all day, ever since nine o'clock in the morning.
"You poor Schatz," I said. "Poor old Schatz, it's like miles and kilometers. You aren't going to die. That's a diflerent thermometer. On that thermometer thirty-seven is normal. On this kind it's ninety-eight."
"Are you sure?"
"Absolutely," I said. "It's like miles and kilometers. You know, like how many kilometers we make when we do seventy miles in the car?"
"Oh," he said.
But his gaze at the foot of the bed relaxed slowly. The hold over himself relaxed too, finally, and the next day it was very slack and he cried very easily at little things that were of no importance.

Результаты (украинский) 1:

Ні, я маю на увазі вам не доведеться залишитися, якщо це буде турбувати вас."Я думав, може бути, він був трохи легковажним і після даючи йому наказано капсули о я вийшов на деякий час.Це був яскравий, холодний день землі, вкриті ожеледицею bе, які заморожені тим, що здавалося, ніби всі голі дерева, кущі, вирізати пензлем і всі траву і голій землі мали був лакований з льодом. Я взяв молодих ірландський сетер для трохи погуляв по дорозі і вздовж заморожених крик.У домі вони сказали, що хлопчик був пускати відмовлявся будь-який один прийшов в кімнату."Ви не можете бувають," сказав він. "Ви не повинні отримати те, що я". Я підійшов до нього і знайшов його в точно позиції, я залишив його, white-faced, але з вершини щоки flushed лихоманка, як і раніше, дивлячись, як він мав дивився на ногах ліжка.Я взяв його температури."Що це?""Щось на зразок"сто, я сказав. Це було триста і два і чотири десятої."Це була сто два", сказав він."Хто так сказав?"«Лікар».«Перевіряйте температуру все в порядку ", я сказав. "Його нема чого турбуватися.""Я не хвилюйтеся," він сказав, що ", але я не можу тримати від мислення"."Не думаю, я сказав. "Просто відпочити.""Я беру це легко," він сказав і подивився турбується про щось."Прийняти це з водою"."Ви думаєте, вона буде робити нічого хорошого?""Звичайно, він буде"Я сів і розкрита книга пірата і було розпочато читати, але я бачив, він не після, тому я зупинився."Про те, що час ви думаєте я збираюся померти?" запитав він."Що?""Про те, як довго це буде перед тим, як я помру?""Ви не збираєтеся помирати. Що таке з тобою?""Ах, так, я. Я чув, він говорив: сто два.""Люди не вмирають з лихоманкою сто два. Це нерозумно так говорити!"Я знаю, що вони роблять. У школі у Франції хлопчики сказав мені, ви не можете жити з сорока чотирьох градусів. У мене є сто два."Він чекав померти весь день, з тих пір дев'ять годин ранку."Ви бідні Schatz," я сказав. "Бідні старі Schatz, це як км а кілометрів. Ви не збираєтеся помирати. Це diflerent термометр. На що термометр тридцять сім є нормальним. На такому це дев'яносто вісім"."Ви впевнені?""Абсолютно", я сказав. "Це як км а кілометрів. Ви знаєте, як і скільки кілометрів ми робити, коли ми робимо сімдесят км в машині?""О," сказав він.Але його погляду на ногах ліжка повільно розслабився. Провести через себе в розслабленому стані, нарешті і наступного дня він був дуже млявий і він плакав дуже легко на дрібниці, які були не має значення.

Результаты (украинский) 2:

Ні, я маю на увазі ви не повинні залишитися, якщо це буде вас турбувати. "
Я думав, що, можливо, він був трохи легковажний і, давши йому приписані капсули в 11:00 я вийшов на деякий час.
Це було яскравий, холодний день, земля вкрита мокрим снігом, які заморожені так, що здавалося, ніби всі голі дерева, чагарники, вирізати кисті і всі трави і гола земля була лаком з льодом. Я взяв молодий ірландський сетер для невеликої прогулянки до дороги і вздовж замерзлої струмка.
У будинку вони сказали хлопчик відмовився, щоб за будь увійшов до кімнати.
"Ви не можете прийти в", сказав він. "Ви не повинні отримати те, що в мене є. "Я підійшов до нього і знайшов його точно в положення я залишив його, з білим обличчям, але з вершини його щоки почервоніли від лихоманки, дивлячись все ж, як він дивився, біля підніжжя ліжка.
Я взяв його температуру.
"Що це?"
"Щось на зразок ста," я сказав. Це було сто дві і 4/10.
"Це було сто два," сказав він.
"Хто сказав, так? "
"лікарем".
"Ваше температури все гаразд," сказав я. "Це нічого, щоб хвилюватися о."
"Я не хвилююся," сказав він, "але я не можу втриматися від думок."
"Не думаю, що" сказав я. "Просто заспокойтеся."
"Я беру його легко", сказав він і подивився щось турбує.
"Візьміть це з водою."
"Як ви думаєте, він буде робити нічого хорошого?"
"Звичайно, це буде,"
Я сів і відкрив Pirate книгу і почав читати, але я бачив, що він не дотримувався, так що я зупинився.
"Про те, що час ви думаєте, що я помру?" запитав він.
"Що?"
"Про те, як довго це буде, перш ніж я померти?"
"Ви не збираєтеся помирати. Що з тобою?"
"О, так, я. Я чув, як він говорив, сто два. "
"Люди не вмирають з температурою сто дві. Це нерозумно спосіб, щоб поговорити!"
"Я знаю, що вони роблять. У школі у Франції хлопчики сказали мені, ви не можете жити з сорока чотирьох градусів . У мене є сто два. "
Він чекав, щоб померти протягом усього дня, з тих пір 9:00 ранку.
"Бідний Шац," сказав я. "Бідний старий Шац, це як милі і кілометри. Ви не збираєтеся помирати. Це diflerent термометр. На цій термометра тридцять сім нормально. На такого роду, це дев'яносто вісім."
"Ви впевнені?"
"Абсолютно , "сказав я. "Це як милі і кілометри. Ви знаєте, як, скільки кілометрів ми робимо, коли ми робимо сімдесят миль в машині?"
"Ах," сказав він.
Але його погляд, біля підніжжя ліжка розслабився повільно. Влада над собою розслабився занадто, нарешті, і на наступний день він був дуже млявий і він вигукнув дуже легко при дрібниць, які не мали значення.

Результаты (украинский) 3:

Ні, я не означаю ви не повинні залишитися якщо це збирається турбувати вас."
Я подумав можливо він був невелике світло-головувало та після того як давати йому приписані капсули о одинадцяти годині я вийшов на деякий час.
Це був яскравий, холодний день, земля накрита з sleet що замерзнута так що йому здавалася так, якби всі голі дерева, кущі,Скорочення щітка та вся трава та гола земля varnished з льодом. Я взяв молодої ірландської більш призначеної для невеликої прогулянки дорога та по замерзнутій creek.
У будинку вони сказали хлопчика відмовилися дозволити будь-якому кожному прибувають у приміщення.
"Ви не можете увійти," він сказав. "Ви не повинні отримати який я." Я підннявся йому та знайдений йо у точно позиції я лишив його, білий-зустрічався,Але з вершинами його щок хлинутих лихоманкою, staring досі, тому що він stared, у нозі кроваті.
Я взяв його температуру.
"Що йому?"
"Щось люблю сто," я сказав. Це була одна сотня та дві та чотири tenths.
"Це було сто та два," він сказав.
"Хто сказав так?"
"Доктор."
"Ваша температура вміє гарно, я сказав. "Це нічого щоб не потурбувати приблизно."
"Я не пілкуюсь," він сказав,"Але я не можу утримати з мислення."
"Не подумайте," я сказав. "Тільки брати це легке."
"Я беру це легкий," він сказав та подивився потурбованого про щось.
"Візьміть це з водою."
"Ви думаєте це зробить будь-який гарний?"
"Звичайно, це буде, "
i ссіло та відкрило Пірата Книга та розпочала прочитати але я міг побачити він не слідкував, таким чином я зупинився.
"Про який час ви думаєте я збираюся вмерти?" Він запитував.
"Що?"
"Про як довге це буду перед тим, як я вмираю?"
"Ви збираєтеся не вмерти. Яка матерія з вами?"
"О, так, я. Я почув його кажу сто та два."
"Люди не вмирають з лихоманкою однієї сотні та двох. Це дурний шлях розмовляти!"
"Я знаю вони. У школі у Франції хлопчики сказали мені ви не можете прожити з forty-чотири ступенів. Я маю сто та два."
Він чекав вмерти весь день,Колись з дев'яти годин у ранку.
"Ви бідний Schatz," я сказав. "Бідне старе Schatz, це виглядає як милі та кілометри. Ви збираєтеся не вмерти. Це diflerent thermometer. На що thermometer тридцять-сім нормальний. На це різновид це є дев'яносто-вісім."
"Переконайтеся ви?"
"Абсолютно," я сказав. "Це виглядає як милі та кілометри. Ви знаєте,Любіть скільки кілометрів ми робимо коли ми сімдесят милі у автомобілі?"
"О," він сказав.
Але його пильно дивляться у нозі кроваті розслабився повільно. Вплив на себе ослаблений також, нарешті, та другого дня йому був дуже уповільнений та він кричав дуже легко у маленьких речах що був ніякої важливості.