When Vianne awoke, she noticed the

When Vianne awoke, she noticed the quiet first. Somewhere a bird sang. She lay perfectly still in bed,
listening. Beside her Sophie snored and grumbled in her sleep.
Vianne went to the window, lifting the blackout shade.
In her yard, apple branches hung like broken arms from the trees; the gate hung sideways, two of its
three hinges ripped out. Across the road, the hayfield was flattened, the flowers crushed. The refugees
who’d come through had left belongings and refuse in their wake—suitcases, buggies, coats too heavy
to carry and too hot to wear, pillowcases, and wagons.
Vianne went downstairs and cautiously opened the front door. Listening for noise—hearing none—
she unlatched the lock and turned the knob.
They had destroyed her garden, ripping up anything that looked edible, leaving broken stalks and
mounds of dirt.
Everything was ruined, gone. Feeling defeated, she walked around the house to the backyard, which
had also been ravaged.
She was about to go back inside when she heard a sound. A mewling. Maybe a baby crying.
There it was again. Had someone left an infant behind?
She moved cautiously across the yard to the wooden pergola draped in roses and jasmine.Isabelle lay curled up on the ground, her dress ripped to shreds, her face cut up and bruised, her left
eye swollen nearly shut, a piece of paper pinned to her bodice.
“Isabelle!”
Her sister’s chin tilted upward slightly; she opened one bloodshot eye. “V,” she said in a cracked,
hoarse voice. “Thanks for locking me out.”
Vianne went to her sister and knelt beside her. “Isabelle, you are covered in blood and bruised. Were
you…”
Isabelle seemed not to understand for a moment. “Oh. It is not my blood. Most of it isn’t, anyway.”
She looked around. “Where’s Gaët?”
“What?”
Isabelle staggered to her feet, almost toppling over. “Did he leave me? He did.” She started to cry.
“He left me.”
“Come on,” Vianne said gently. She guided her sister into the cool interior of the house, where
Isabelle kicked off her blood-splattered shoes, let them crack into the wall and clatter to the floor.
Bloody footprints followed them to the bathroom tucked beneath the stairs.
While Vianne heated water and filled the bath, Isabelle sat on the floor, her legs splayed out, her feet
discolored by blood, muttering to herself and wiping tears from her eyes, which turned to mud on her
cheeks.
When the bath was ready, Vianne returned to Isabelle, gently undressing her. Isabelle was like a
child, pliable, whimpering in pain.
Vianne unbuttoned the back of Isabelle’s once-red dress and peeled it away, afraid that the slightest
breath might topple her sister over. Isabelle’s lacy undergarments were stained in places with blood.
Vianne unlaced the corseted midsection of the foundation and eased it off.
Isabelle gritted her teeth and stepped into the tub.
“Lean back.”
Isabelle did as she was told, and Vianne poured hot water over her sister’s head, keeping the water
from her sister’s eyes. All the while, as she washed Isabelle’s dirty hair and bruised body, she kept up a
steady, soothing croon of meaningless words, meant to comfort.
She helped Isabelle out of the tub and dried her body with a soft, white towel. Isabelle stared at her,
slack-jawed, blank-eyed.
“How about some sleep?” Vianne said.
“Sleep,” Isabelle mumbled, her head lolling to one side.
Vianne brought Isabelle a nightdress that smelled of lavender and rose water and helped her into it.
Isabelle could hardly keep her eyes open as Vianne guided her to the upstairs bedroom and settled her
beneath a light blanket. Isabelle was asleep before her head hit the pillow.
* * *
Isabelle woke to darkness. She remembered daylight.Where was she?
She sat up so quickly her head spun. She took a few shallow breaths and then looked around.
The upstairs bedroom at Le Jardin. Her old room. It did not give her a warm feeling. How often had
Madame Doom locked her in the bedroom “for her own good”?
“Don’t think about that,” she said aloud.
An even worse memory followed: Gaëtan. He had abandoned her after all; it filled her with the kind
of bone-deep disappointment she knew so well.
Had she learned nothing in life? People left. She knew that. They especially left her.
She dressed in the shapeless blue housedress Vianne had left draped across the foot of the bed. Then
she went down the narrow, shallow-stepped stairs, holding on to the iron banister. Every pain-filled step
felt like a triumph.
Downstairs, the house was quiet except for the crackling, staticky sound of a radio on at a low
volume. She was pretty sure Maurice Chevalier was singing a love song. Perfect.
Vianne was in the kitchen, wearing a gingham apron over a pale yellow housedress. A floral scarf
covered her hair. She was peeling potatoes with a paring knife. Behind her, a cast-iron pot made a
cheery little bubbling sound.
The aromas made Isabelle’s mouth water.
Vianne rushed forward to pull out a chair at the small table in the kitchen’s corner. “Here, sit.”
Isabelle fell onto the seat. Vianne brought her a plate that was already prepared. A hunk of still￾warm bread, a triangle of cheese, a smear of quince paste, and a few slices of ham.
Isabelle took the bread in her red, scraped-up hands, lifting it to her face, breathing in the yeasty
smell. Her hands were shaking as she picked up a knife and slathered the bread with fruit and cheese.
When she set down the knife it clattered. She picked up the bread and bit into it; the single best bite of
food of her life. The hard crust of the bread, its pillow-soft interior, the buttery cheese, and the fruit all
combined to make her practically swoon. She ate the rest of it like a madwoman, barely noticing the cup
of café noir her sister had set down beside her.
“Where’s Sophie?” Isabelle asked, her cheeks bulging with food. It was difficult to stop eating, even
to be polite. She reached for a peach, felt its fuzzy ripeness in her hand, and bit into it. Juice dribbled
down her chin.
“She’s next door, playing with Sarah. You remember my friend, Rachel?”
“I remember her,” Isabelle said.
Vianne poured herself a tiny cup of espresso and brought it to the table, where she sat down.
Isabelle burped and covered her mouth. “Pardon.”
“I think a lapse in manners can be overlooked,” Vianne said with a smile.
“You haven’t met Madame Dufour. No doubt she would hit me with a brick for that transgression.”
Isabelle sighed. Her stomach hurt now; she felt like she might vomit. She wiped her moist chin with her
sleeve. “What is the news from Paris?”
“The swastika flag flies from the Eiffel Tower.”“And Papa?”
“Fine, he says.”
“Worried about me, I’ll bet,” Isabelle said bitterly. “He shouldn’t have sent me away. But when has
he ever done anything else?”
A look passed between them. It was one of the few memories they shared, that abandonment, but
clearly Vianne didn’t want to remember it. “We hear there were more than ten million of you on the
roads.”
“The crowds weren’t the worst of it,” Isabelle said. “We were mostly women and children, V, and
old men and boys. And they just … obliterated us.”
“It’s over now, thank God,” Vianne said. “It’s best to focus on the good. Who is Gaëtan? You spoke
of him in your delirium.”
Isabelle picked at one of the scrapes on the back of her hand, realizing an instant too late that she
should have let it alone. The scab ripped away and blood bubbled up.
“Maybe he has to do with this,” Vianne said when the silence elongated. She pulled a crumpled
piece of paper out of her apron pocket. It was the note that had been pinned to Isabelle’s bodice. Dirty,
bloody fingerprints ran across the paper. On it was written: You are not ready.
Isabelle felt the world drop out from under her. It was a ridiculous, girlish reaction, overblown, and
she knew it, but still it hit her hard, wounded deep. He had wanted to take her with him until the kiss.
Somehow he’d tasted the lack in her. “He’s no one,” she said grimly, taking the note, crumpling it. “Just
a boy with black hair and a sharp face who tells lies. He’s nothing.” Then she looked at Vianne. “I’m
going off to the war. I don’t care what anyone thinks. I’ll drive an ambulance or roll bandages.
Anything.”
“Oh, for heaven’s sake, Isabelle. Paris is overrun. The Nazis control the city. What is an eighteen￾year-old girl to do about all of that?”
“I am not hiding out in the country while the Nazis destroy France. And let’s face it, you have never
exactly felt sisterly toward me.” Her aching face tightened. “I’ll be leaving as soon as I can walk.”
“You will be safe here, Isabelle. That’s what matters. You must stay.”
“Safe?” Isabelle spat. “You think that is what matters now, Vianne? Let me tell you what I saw out
there. French troops running from the enemy. Nazis murdering innocents. Maybe you can ignore that,
but I won’t.”
“You will stay here and be safe. We will speak of it no more.”
“When have I ever been safe with you, Vianne?” Isabelle said, seeing hurt blossom in her sister’s
eyes.
“I was young, Isabelle. I tried to be a mother to you.”
“Oh, please. Let’s not start with a lie.”
“After I lost the baby—”
Isabelle turned her back on her sister and limped away before she said something unforgiveable. She
clasped her hands to still their trembling.

Результаты (украинский) 1:

Коли Vianne прокинувся, вона помітила тиші перш. Десь птах співав. Вона лежала зовсім нерухомо на ліжку,прослуховування. Поруч з нею Софі хропів і бурчав її сні.Vianne пішов до вікна, піднімаючи blackout тіні.У дворі свого будинку apple гілки висіла, як несправним зброєю з дерева; Ворота висіли убік, двоє з йоготри петлі вирвані. Через дорогу на hayfield була плоскою, квіти, подрібнений. Біженцівхто прийде покинули речей і відмовити у своєму шляху — валізи, баггі, занадто важкі пальтонести і занадто гаряча, щоб носити, наволочки та вантажних вагонів.Vianne спустився вниз і обережно, відкрили вхідні двері. Слухаючи шум — слухання жоден —вона unlatched замок і повернув ручку.Вони знищили її саду, видобування що-небудь, що подивився їстівні, залишаючи сломанной стебла ікургани бруду.Все, що було зруйновано, пішов. Почуття поразки, а вона йшла по всьому будинку на задньому дворі, якийтакож були зруйновані.Вона збирається йти назад всередину, коли вона почула звук. Mewling. Може бути, на плач дитини.Це було знову. Хтось залишив немовля позаду?Вона переїхала обережно через двір дерев'яні альтанки, загорнуте в троянди і жасмину. Ізабель лежав згорнувшись калачиком на землі, її плаття розірвало на шматки, її обличчя, розрізати і синці, її зліваоко опухлі майже закрив, аркуш паперу, закріплених її ліфом."Ізабель!"Її сестра підборіддя вгору злегка нахилена; вона відкрила один кров'ю очей. "V," сказала вона в тріщини,хрипким голос. "Спасибі за блокування мене".Vianne пішов до її сестра і став на коліна поруч з нею. "Ізабель, ви в крові і синці. БулиВи..."Ізабель, здавалося, не розумію на хвилину. "Ах. Це не моя кров. Більшість з них не, в усякому разі. "Вона виглядала. "Де це Gaët?""Що?"Ізабель за шириною до неї в лапи майже повалення. "Він залишив мене? Він зробив." Вона почала плакати."Він залишив мене"."Давай," Vianne сказав м'яко. Вона керувався її сестра в прохолодному інтер'єр будинку, деІзабель почалися з її кров заляпали взуття, нехай вони тріщини в стіну і тарабанить на підлогу.Кривавий слід за ними у ванну, заправлені під сходи.Хоча Vianne з підігрівом води і заповнені ванну, Ізабель сиділи на підлозі, буде відображено ноги, ногизнебарвлені крові, бурмочучи собі і витираючи сльози від її очі, який звернувся до бруду на неїщоках.Коли ванна була готова, Vianne повернувся Ізабель, м'яко роздягання її. Ізабель було схоже надитина, гнучка, стогнала в біль.Vianne розстебнутій в задній частині Ізабель за один раз червоний плаття і очищених його геть, боюся що найменшогодихання може перекидати її сестра. Ізабель, Лейсі білизна були пофарбовані в місцях з кров'ю.Vianne unlaced corseted міделю фонду і полегшило його.Ізабель gritted зубами і ступив у ванні."Відкиньтеся тому."Ізабель зробив, як вона сказала, і Vianne вилив гарячої води над головою її сестра, зберігаючи водивід сестри на очі. Весь цей час, як вона промивають Ізабель на брудне волосся і синцях тіла, вона зберігається настійкий, заспокійливим наспівувати безглуздих слів, призначені для комфорту.Вона допомогла Ізабель з ванни і сушать її тіло рушником м'який, білий. Ізабель дивився на неї,Резерв часу щелепами, бланк очима."Як щодо деяких сну?" Vianne сказав."Спати спокійно," Ізабель пробурмотів голову коливанням в одну сторону.Vianne приніс Ізабель nightdress, що пахла Лаванда і Рожева вода і допоміг їй в неї.Ізабель міг навряд чи тримати очі відкритими як Vianne направляв її нагорі спальні і оселилися їїпід світло ковдру. Ізабель спав, перш ніж її голова потрапила в подушку.* * *Ізабель прокинулися в темряві. Вона згадала Денне світло. Где-то вона?Вона не сіла так швидко голову закрутилося. Вона прийняла кілька вдихів дрібної і потім подивився навколо.Нагорі спальні в Le Jardin. Її старий номер. Це не дало їй теплі почуття. Як часто малиМадам Doom замкнув її в спальню "для свого власного блага"?"Не думаю про це," сказала вона вголос.Ще гірше, пам'яті, а потім: Gaëtan. Він відмовився від неї врешті-решт; Він заповнити її з добримкістки глибоке розчарування вона знала так добре.Вона мала нічого не в житті навчилися? Люди, ліворуч. Вона знала, що. Вони особливо залишив її.Вона одягнена в безформну blue housedress Vianne залишили драпіровані через ногах ліжка. Потімвона пішла вниз по сходах вузькі, дрібних наступив, тримаючись за балюстраді заліза. Кожен крок заповнені більвідчував себе тріумфом.Внизу будинок було тихо, за винятком Хрустке, staticky звук радіо на на низькомуоб'єм. Вона була цілком упевнений, Моріс Шевальє був співати пісні любові. Ідеальний.Vianne була на кухні, носіння фартух парасольку над блідо-жовтий housedress. Квіткові шарфпокриті її волосся. Вона була чистите картоплю з шкірка ножем. За нею, чавунні горщик зробив цевеселим маленькі барботажних звук.Аромати зробив Ізабель в рот водою.Vianne кинувся вперед витягнути стілець в невеликий столик в кутку на кухні. "Тут, сидіти".Ізабель упав на сидіння. Vianne привів її пластина, яка вже був готовий. Шматок ще тепло хліб, трикутник сиру, мазок Айва пасти і кілька шматочків шинки.Ізабель хліб у взяли її червоні, подряпини до рук, піднявши її до її обличчя, вдихаючи з дріжджовогозапах. Руки тремтіли, як вона взяв ножа і slathered хліб, фрукти і сир.Коли вона встановлена вниз ножем clattered його. Вона взяв хліб і трохи в неї; Одномісний кращий укусом комарахарчування її життя. Кірка хліб, його інтер'єр подушку Софт, маслянистий сир і фруктівОб'єднані, щоб зробити її практично непритомність. Вона з'їла інше як madwoman, ледве помітивши Кубоккафе Нуар її сестра керівництвом була поставлена поруч з нею."Де це Софі?" Ізабель запитав її щоки опуклими з їжею. Важко було б перестати їсти, навітьщоб бути ввічливим. Вона досягла для Персик, відчував нечітких стиглості з її боку і біт в неї. Сік повіввниз підборіддя."Вона є по сусідству, граючи з Сара. Ви пам'ятаєте, мій друг, Рейчел?""Я пам'ятаю її", сказав Ізабель.Vianne налила собі крихітні чашки еспресо і приніс його на стіл, де вона сіла.Ізабель вивергнув і весь її рот. "Вибачте"."Я думаю, можна знехтувати перерви в манери, Vianne сказав з усмішкою."Ви ще не зустріли Мадам Dufour. Немає сумнівів вона б вдарив мене з цегляним за цей злочин."Ізабель зітхнув. Її шлунок, постраждав зараз; вона відчувала, як вона може рвати. Вона витер підборіддя вологий з неюрукав. "Що таке Новини з Парижа"«Свастику прапор летить від Ейфелевої вежі."» І тато?""Штрафу, він говорить"."Турбує мене, я буду тримати парі," Ізабель сказав гірко. "Він не повинен послав мене звідси. Але коли маєВін ніколи не робив нічого?"Подивіться передається між ними. Це була одна з кілька спогади вони поділилися, що залишення, алечітко Vianne не хочу забути його. "Ми чуємо, були більш ніж десять мільйонів з вас на вдороги"."Натовпу не найгірше," сказав Ізабель. "Ми були в основному жінки і діти, V, істарі чоловіків і хлопчиків. І вони просто.. знищив нас. ""Це зараз, слава Богу,", сказав Vianne. "Це краще зосередитися на хорошому. Що таке Gaëtan? Ви говорилийого в ваш марення."Ізабель взяв на одному з подряпини на задній частині руки, розуміючи мить занадто пізно що вонаповинні мати нехай поодинці. Паршой розірвав геть і крові клекотіло вгору."Може бути він повинен робити з цим," Vianne сказав, що коли подовжені мовчання. Вона витягла м'яташматок паперу з її фартух кишені. Це було зверніть увагу, що покладали на ліфі, Ізабель. Брудні,криваві відбитки пальців побіг через папір. Далі було написано: ви ще не готові.Ізабель відчув у світі, падіння-під неї. Це було смішно, дівочі реакції, перебільшені, івона знала, що вона, але до цих пір він ударив її важко поранені глибокий. Він хотів, щоб узяти її з собою до поцілунок.Якось він спробував відсутність у неї. "Він ніхто," сказала вона похмуро, приймаючи примітки, crumpling його. «ЛишеХлопчик з чорним волоссям і різким обличчя, який зводить наклеп. Він нема." Потім вона подивилася на Vianne. "Яйдуть до війни. Мені все одно, що хтось думає. Я буду диск швидкої допомоги або марлеві бинти.Нічого.""О, ради Бога, Ізабель. Париж переповнення. Нацисти контролю міста. Що є вісімнадцять років дівчина з цим робити все це?"Я впевнений, не ховаючись в країні поки нацисти знищити Франції. І давайте правді в очі, ви ніколи несаме відчував sisterly до мене." Її обличчя ниючі посиленою. "Я буде залишити як тільки я можу ходити.""Можна безпечно тут, Ізабель. Що є найбільш важливим. Ви повинні залишитися.""Безпечний"? Ізабель плюнув. "Ви думаєте, що це те, що питання зараз, Vianne? Дозвольте мені сказати вам, що я бачивтам. Французькі війська під керуванням від ворога. Нацисти вбивство невинних людей. Може бути, ви можете ігнорувати, що,але я не буду"."Вам буде залишитися тут і бути в безпеці. Ми буде говорити про нього не більше.""Коли я коли-небудь були безпечно з вами, Vianne?" Ізабель сказав, бачачи боляче цвітіння в її сестраочі."Я був молодим, Ізабель. Я намагався бути матір'ю вам.""О, будь ласка. Давайте не почнемо з брехнею.""Після того, як я втратила дитину —"Ізабель перетворив її назад її сестра і кульгав геть, перш ніж вона сказала щось дуже велика. Вонасклала руки все ще їх тремтіли.

Результаты (украинский) 2:

Коли прокинувся Vianne, вона зауважила, тихий перший. Десь співали птахи. Вона лежала зовсім нерухомо в ліжку,
прислухаючись. Поруч з нею Софі хропів і пробурчав уві сні.
Vianne підійшов до вікна, піднімаючи затемнення тінь.
У своєму дворі, яблуко гілок висів як зламані руки з дерев; ворота повісили в сторону, два його
трьох петель вирвали. Через дорогу, сінокіс був плоский, квіти подрібнюють. Біженці, які приїхали через покинули речі і відмовитися від їх Wake-валізи, дитячі коляски, пальто занадто важкі для перенесення і занадто жарко, щоб носити, наволочки, і вагони. Vianne пішов вниз і обережно відчинила двері. Прослуховування шумів слуху тим не вона відімкнула замок і повернув ручку. Вони зруйнували її сад, розриваючи все, що виглядало їстівним, залишивши зламані стебла і насипу бруду. Все було зруйновано, пішов. Відчуваючи поразку, вона увійшла навколо будинку на задній двір, який також був розореної. Вона збиралася повернутися всередині, коли вона почула звук. Mewling. Можливо, дитина плаче. Там було ще раз. Якби хтось залишив немовляти позаду? Вона обережно рушив через двір до дерев'яної альтанкою драпіровані трояндами і jasmine.Isabelle лежав, згорнувшись калачиком на землі, її сукня розірвав на шматки, її обличчя вирізати і синцях, ліва очей розпухли майже закриті , шматок паперу притиснутий до корсажа. "Ізабель!" підборіддя її сестри нахилений вгору небагато; вона відкрила одне око налиті кров'ю. "V", сказала вона в тріщини, хрипким голосом. "Спасибі за блокування мене." Vianne пішов до сестри і опустився на коліна поруч з нею. "Ізабель, ви весь в крові і синцях. Були вас ... "Ізабель, здавалося, не розумію, на мить. "Ох. Це не моя кров. Більшість з них не є, в усякому разі. "Вона подивилася навколо. "Де Gaët?" "Що?" Ізабель, хитаючись, піднялася на ноги, майже перекидання. "Він залишив мене? Він зробив. "Вона почала плакати." Він залишив мене. "" Давай, "м'яко сказав Vianne. Вона керується її сестру в прохолодний інтер'єр будинку, де Ізабель скинула кров бризнула взуття, нехай тріщини в стіні і гуркотом на підлогу. Криваві сліди за ними у ванну ховаються під сходами. У той час як Vianne підігрівом води і наповнив ванну, Ізабель сиділа на підлозі, ноги розчепіреними з, ноги знебарвлюються крові, бурмочучи собі і витираючи сльози з очей, які перетворилися на бруду на її щоках. Коли ванна була готова, Vianne повернувся Ізабель , м'яко роздягаючись її. Ізабель була схожа на дитину, гнучким, схлипуючи від болю. Vianne розстебнув спини коли-червоній сукні Ізабель і очищені її, боїться, що найменше дихання може повалити її сестра старше. Мереживні білизна Ізабель фарбували в місцях з кров'ю. Vianne розшнурував в корсет животик фундаменту і полегшили його. Ізабель стиснула зуби і вийшов у ванну. "Lean тому." Ізабель зробила, як їй було сказано, і Vianne заливають гарячої води над головою своєї сестри, зберігаючи воду з очей її сестри. Весь час, як вона вимила брудні волосся Ізабель і забиття тіла, вона постійно в стійкий, заспокійливу, наспівують безглуздих слів, призначені для комфорту. Вона допомогла Ізабель з ванної і сушать її тіло з м'якою білим рушником. Ізабель подивилася на неї, з відвислою щелепою, порожній очима. "Як щодо сну?", Сказав Vianne. "Sleep", Ізабель пробурмотів, її голова бовталася на одній стороні. Vianne приніс Ізабель в нічну сорочку, що пахло лавандою і рожеву воду і допоміг їй у цьому. Ізабель навряд чи тримати очі відкритими, як Vianne керуватися її спальні нагорі і посадив її під легкою ковдрою. Ізабель спала, перш ніж її голова торкнулася подушки. * * * Ізабель прокинувся в темряву. Вона згадала daylight.Where вона була? Вона сиділа так швидко її голова закрутилася. Вона зробила кілька дрібних вдихів, а потім подивився навколо. Спальні нагорі в Le Jardin. Її стара кімната. Це не дає їй тепле почуття. Як часто доводилося? Мадам Дум замкнув її в спальні "для її ж блага" "Не думати про те, що" сказала вона вголос. Дотримувався ще гірше пам'ять: Гаетан. Він кинув її після всіх; наповнив її з такою кісткової глибиною розчарування вона знала так добре. Якби вона нічого не дізналася в житті? Люди залишили. Вона знала, що. Вони особливо залишив її. Вона одягнена в безформну блакитний housedress Vianne залишив драпіровані по нозі ліжка. Тоді вона пішла вниз по вузькій, дрібної ступив сходах, тримаючись за поручні заліза. Кожен біль заповнене кроком відчував, як тріумф. На першому поверсі, в будинку було тихо потріскують винятком, staticky звук радіо на на низькому обсязі. Вона була впевнена, що Моріс Шевальє співав пісню про кохання. Ідеальний. Vianne була на кухні, в ситцевій носити фартух над блідо-жовтого housedress. Квітковий шарф покриті волоссям. Вона чистить картоплю з різаком. За неї, і чавунець зробив веселий маленький булькаючі звук. Аромати зробив рот води Ізабель. Vianne кинувся вперед, щоб витягнути стілець на маленькому столику в кутку Кухня в. "Ось, сиджу." Ізабель впала на сидінні. Vianne приніс їй тарілку, яка була вже підготовлений. Скиба ще ??? теплий хліб, трикутник сиру, мазок з айви пасти і кілька скибочок шинки. Ізабель узяв хліб у своїх червоних, закарбовані-до руки, підняв її до обличчя, вдихаючи в дріжджовий запах. Її руки тремтіли, коли вона взяла ніж і хліб намазаний з фруктами і сиром. Коли вона відклала ніж він прогнеться. Вона взяла хліб і трохи в ній; найкращий укус їжі свого життя. Жорсткий кора хліба, його подушкою м'який салон, то маслянистий сир, і плід все об'єднані, щоб зробити її практично непритомність. Вона з'їла інше, як божевільна, ледь помітивши чашку з кафе нуар її сестра сів поруч з нею. "Де Софі?" Запитав Ізабель, щоки опуклі з їжею. Це було важко припинити їсти, навіть, щоб бути ввічливим. Вона потягнулася за персиком, відчував його нечіткої стиглості в руці, і трохи в ній. Сік помилкою по її підборіддю. "Поруч вона, граючи з Сарою. Ви пам'ятаєте мій друг, Рейчел? "" Я пам'ятаю її, "говорить Ізабель. Vianne налила крихітний чашку еспресо і приніс його до столу, де сиділа вниз. Ізабель вивергнув і закрила рот. "Помилування". "Я думаю, що проміжок в манерах можуть бути пропущені," сказав Vianne з посмішкою. "Ви не зустрів мадам Дюфур. Немає сумнівів у тому, що вона вдарила мене з цеглою для цього злочину. "Зітхнув Ізабель. Її живіт боляче зараз, вона відчувала, що вона може рвати. Вона витерла вологе підборіддя її рукав. "Які новини з Парижа?" "Прапор зі свастикою летить від Ейфелевої вежі." "І тато?" "Добре, каже він." "Стурбовані мене, я буду тримати парі," з гіркотою сказав Ізабель. "Він не повинен був послати мене подалі. Але коли є він коли-небудь зробив що-небудь ще? "Погляд пройшов між ними. Це був один з небагатьох спогадів вони спільно, то відмова, але ясно Vianne не хочу згадувати його. "Ми чуємо було більше, ніж десять мільйонів з вас на дорогах." "Натовпи не найгірше", говорить Ізабель. "Ми були в основному жінки і діти, V, і старі чоловіки і хлопчики. І вони просто ... знищені нас. "" Це скінчено, слава Богу, "сказав Vianne. "Найкраще, щоб зосередитися на благо. Хто Гаетан? Ви говорили про нього в бреду. "Ізабель взяла в одному з колотнечі на задній руці, розуміючи мить занадто пізно, що вона повинна мати нехай це поодинці. Струп зірвана і кров пропускають до. "Може бути, він повинен робити з цим", сказав Vianne коли мовчання подовжені. Вона витягла м'ятий листок паперу з її кишеню фартуха. Це було в записці, яка була покладали на ліфі Ізабель. Брудні, криваві відбитки пальців побіг по папері. На ній було написано: Ви не готові. Ізабель відчула світ випадають з-під неї. Це було смішно, дівоче реакція, перебільшені, і вона це знала, але все одно він ударив її важко, поранених глибоко. Він хотів, щоб взяти її з собою до поцілунку. Якось він спробував відсутність в ній. "Він не один", похмуро сказала вона, взявши записку, жмакаючи його. "Просто хлопчик з чорним волоссям і гострим особою, яка бреше. Він нічого. "Потім вона подивилася на Vianne. "Я збираюся на війну. Я не хвилює, що хтось думає. Я відвезу швидку допомогу або марлеві бинти. Що-небудь. "" О, заради всього святого, Ізабель. Париж затоплений. Нацисти управляти містом. Що таке вісімнадцять ??? річна дівчинка робити все це? "" Я не переховувався в країні в той час як нацисти знищити Францію. І давайте дивитися правді в очі, ви ніколи не точно відчував сестринська до мене. "Її обличчя напружилося болить. "Я буду залишивши, як тільки я можу ходити." "Ви будете тут у безпеці, Ізабель. Це те, що має значення. Ви повинні залишатися "." Безпечний "? Плюнув Ізабель. "Ви думаєте, що це те, що має значення зараз, Vianne? Дозвольте мені сказати вам, що я бачив з там. Французькі війська, що йдуть від ворога. Нацисти вбивстві невинних. Може бути, ви можете ігнорувати, що, але я не буду. "" Ви залишитися тут і бути в безпеці. Ми будемо говорити про це більше немає. "" Коли я коли-небудь був у безпеці з вами, Vianne? "Не говорить Ізабель, бачачи боляче цвісти в сестри очі." Я був молодий, Ізабель. Я намагався бути матір'ю для вас. "" О, будь ласка. Давайте не почати з брехнею. "" Після того як я втратив Baby- "Ізабель відвернулася від її сестри і, накульгуючи, від перш, ніж вона сказала щось непробачно. Вона сплеснула руками, все ще тремтячи їх.

Результаты (украинский) 3:

Коли Vianne прокинувся, вона згадала тихий, перший. Десь птах співала. Вона лежала чудово ще в ліжку,
прослуховування. Поруч з нею Софі snored і бурчить на її спати.
Vianne підійшла до вікна, піднімаючи BLACKOUT відтінок.
в її подвір'я, apple філій як висіла перелом руки від дерев; воріт навісив вбік, два
3 шарнірах зірвав. Перебігала дорогу, на дяковом полі був сплющуються,Квіти розчавлені. Про біженців
хто б прийти через залишив речей і відмовитися від в їх Wake-валізи, баґґі для піску до кросових мотоциклів, пальто занадто важкими
носити та надто гаряча, щоб носити, були наволочки, і вагонів.
Vianne пішов внизу і обережно відкрив вхідні двері. Для прослуховування без шумів слухання жоден-
вона unlatched замок і перетворився на регулятор у положення.
вони були знищені її саду,