My aunt was a big woman, very tall,

My aunt was a big woman, very tall, with a strong mind and will. She was what you may call a very manly woman. My uncle was a thin, small man, very weak, with no will at all. He was no match for my aunt. From the day of their marriage he began to grow smaller and weaker. His wife's powerful mind was too much for him; it weakened his health. My aunt took all possible care of him; half the doctors in town visited him and prescribed medicine for him enough to cure a whole hospital. She made him take all the medicines prescribed by the doctors, but it didn't help him. My uncle grew worse and worse, and one day she found him dead. My aunt was very sorry by the death of her poor dear husband. Now she was sorry that she had made him take so much medicine and felt, that he was the victim of her kindness. Anyhow, she did all that a widow could do to honour his memory. She spent very much money on her mourning dress, she wore a miniature of him about her neck as large as a small clock; and she had a full-length portrait of him always hanging in her bedroom. All the world praised her conduct. "A woman who did so much to honour the memory of one husband, deserves soon to get another," said my aunt's friends. Some time passed, and my aunt decided to move to Derbyshire where she had a big country-house. The house stood in a lonely, wild part of the country among the grey Derbyshire hills. The servants, most of whom came with my aunt from town, did not like the sad-looking old place. They were afraid to walk alone about its black-looking rooms. My aunt herself seemed to be struck with the lonely appearance of her house. Before she went to bed, therefore, she herself examined the doors and windows and locked them with her own hands.Then she carried the keys from the house together with a little box of money and jewels, to her own room. She always saw to all things herself. One evening, after she had sent away her girl-servant she sat by her toilet-table, arranging her hair. For, in spite of her sorrow for my uncle, she still cared very much about her appearance. She sat for some time looking at her face in the glass first on one side, then on the other. As she looked, she thought of her old friend, a rich gentleman of the neighbourhood, who had visited her that day and whom she had known since her girlhood. Suddenly she thought she heard something move behind her. She looked round quickly, but there was nothing to be seen. Nothing but the painted portrait of her poor dear husband on the wall behind her. She gave a heavy sigh to his memory as she always did whenever she spoke of him in company, and went on arranging her hair. Her sigh was re-echoed. She looked round again, but no one was to be seen. "Oh, it is only the wind," she thought and went on putting her hair in papers, but her eyes were still fixed on her own reflection and the reflection of her husband's portarit in the looking-glass. Suddenly it seemed to her that in the glass she saw one of the eyes of the portrait move. It gave her a shock. "I must make sure," she thought and moved the candle so that the light fell on the eye in the glass. Now she was sure that it moved. But not only that, it seemed to give her a wink exactly as her husband used to do when he was living. Now my aunt got really frightened. Her heart began to beat fast. She suddenly remembered all the frighful stories about ghosts and criminals that she had heard. But her fear soon was over.

Результаты (украинский) 1:

Моя тітка була великою жінкою, дуже висока, з сильним розумом і волею. Вона була то, що ви можете назвати дуже мужня жінка. Мій дядько був худий, маленька людина, дуже слабкий, без волі взагалі. Він був не підходить для моєї тітки. З дня їхнього весілля він почав рости менше і слабкіше. потужний розум його дружини було занадто багато для нього; послабило його здоров'я. Моя тітка взяла всю можливу турботу про нього; половина лікарів в місті відвідали його і прописали ліки для нього досить, щоб вилікувати всю лікарню. Вона змусила його прийняти всі ліки, прописані лікарями, але це не допомогло йому. Мій дядько ставало все гірше і гірше, і одного разу вона знайшла його мертвим.
Моя тітка була дуже засмучена смертю її бідного дорогою чоловіка. Тепер їй було шкода , що вона змусила його взяти так багато ліків і повсті, що він став жертвою своєї доброти. У всякому разі, вона зробила все , що вдова могла зробити , щоб вшанувати його пам'ять.
Вона витратила дуже багато грошей на її траурне плаття, вона носила мініатюру йому про її шиї , як великі , як маленький годинник; і вона була повнометражний його портрет завжди висить у її спальні. Весь світ оцінив її поведінку. «Жінка , яка зробила так багато , щоб вшанувати пам'ять одного чоловіка, заслуговує незабаром отримати інші,» сказав друзям моєї тітки.
Минув деякий час, і моя тітка вирішила переїхати в Дербішир , де вона мала великий заміський будинок. Будинок стояв у глухий, дикої частини країни серед сірих горбів Дербішир.
Слуги, більшість з яких прийшли з тіткою з міста, не як сумний вигляд старого місця. Вони боялися ходити тільки про свої чорних перспективних номерах. Моя тітка сам, здавалася, ураженої одиноким зовнішнім виглядом свого будинку. Перш ніж вона пішла спати, тому вона сама вивчила двері і вікна і замкнули їх своєю hands.Then вона несла ключі від будинку разом з коробочкою грошей і коштовностей, в свою кімнату. Вона завжди бачила в себе всі речі.
Одного вечора, після того, як вона, відпустивши її дівчинку-служницю вона сіла її туалетний столик, влаштовуючи її волосся. Бо, незважаючи на своє горе для мого дядька, вона як і раніше дбав дуже про її зовнішності. Вона сиділа на якийсь час, дивлячись на її обличчя в склі спочатку на одній стороні, потім на іншій. Як вона виглядала, вона думала, що її старий друг, багатий джентльмен по сусідству, який відвідав її в той день і кого вона знала, так як її дівоцтва.
Раптово вона подумала , що почула якийсь - то рух позаду неї. Вона швидко озирнулася, але нічого не було видно. Нічого , крім намальований портрет її бідного дорогого чоловіка на стіні позаду неї. Вона важко зітхнула його пам'ять , як вона завжди робила , коли вона говорила про нього в компанії, і пішла на організацію її волосся. Її подих був знову луною. Вона кругла знову подивилася, але жоден з них не було видно.
«О, це тільки вітер,» подумала вона і пішла на просунувши волосся в газетах, але її очі були по- , як і раніше спрямовані на її власне відображення і відображення Portarit чоловіка в задзеркаллі. Раптово їй здалося , що в дзеркалі вона побачила одне око портретного руху. Це дало їй шок.
«Я повинен переконатися,» подумала вона і перемістила свічку так, щоб світло падало на очах у склі. Тепер вона була впевнена , що він рухався. Але не тільки це, здавалося , дати їй підморгнув точно так , як її чоловік мав звичай робити , коли він був живий. Тепер моя тітка отримала дуже налякала. Її серце забилося швидко. Вона раптом згадала все frighful історії про привидів і злочинців , які вона чула.
Але її страх незабаром закінчилася.

Результаты (украинский) 2:

Моя тітка була велика жінка, дуже високий, з сильним розумом і волі. Вона була, що ви можете назвати дуже мужньої жінки. Мій дядько був тонкий, маленький чоловік, дуже слабкий, без волі на всіх. Він не був матч для моєї тітки. З дня свого одруження він почав рости менше і слабшати. Могутній розум його дружини був занадто багато для нього; Це послабив його здоров'я. Тітка взяла все можливе догляду за ним; половину лікарів у місті відвідали його і призначили ліки для нього достатньо, щоб вилікувати цілу лікарню. Вона зробила його приймати всі ліки, передбачені лікарями, але це не допомогло йому. Мій дядько ставав все гірше і гірше, і в один день вона знайшла його мертвим.
Моя тітка була дуже шкода від смерті її бідний дорогий чоловік. Тепер їй шкода, що вона зробила його так багато ліків і відчув, що він був жертвою її доброти. У всякому разі, вона зробила все, що вдова може зробити, щоб честь його пам'яті.
Вона провела дуже багато грошей на її жалобі сукню, вона носила мініатюрну його про шию, як великий, як маленький годинник; і вона має повний зріст портрет його завжди висить в її спальні. Увесь світ похвалив її поведінку. "Жінка, яка зробила так багато на честь пам'яті одного чоловіка, заслуговує незабаром, щоб отримати іншу," сказала друзі моєї тітки.
Деякий час пройшло, і моя тітка вирішила переїхати в Дербишир, де вона була велика заміський будинок. Будинок стояв у самотньому, дикій частині країни серед сірих пагорбів Дербишир.
Слуги, більшість з яких прийшли з моєю тіткою з міста, не хотіли сумно дивлячись старого місця. Вони боялися ходити поодинці про свої чорні-дивлячись кімнат. Моя тітка сама, здавалося, вдарив з самотньою появою свого будинку. Перед тим, як вона пішла спати, тому вона сама оглянула двері і вікна і замкнула їх своїми руками. Потім вона провела ключі від будинку разом з невеликою коробкою грошей і ювелірних виробів, до її власній кімнаті. Вона завжди бачила все, що потрібно.
Одного вечора, після того як вона послали свою дівчину-слуга вона сиділа її туалетним столом, організувавши волосся. Бо, незважаючи на свою скорботу за мого дядька, вона до цих пір дбав про її зовнішність. Вона сиділа протягом деякого часу, дивлячись на її обличчі в склі спочатку з одного боку, потім з іншого. Коли вона подивилася, вона думала про свого старого друга, багатого джентльмена сусідства, який відвідав її в той день, і кого вона знала з моменту її дівочого.
Раптом вона думала, що вона почула щось рухатися за нею. Вона подивилася навколо швидко, але не було нічого, щоб побачити. Нічого, крім намальованого портрет її бідний дорогий чоловік на стіні за нею. Вона дала важкий зітхання його пам'яті, як вона завжди робила, коли вона говорила про нього в компанії, і пішов на організацію її волосся. Її зітхання було знову відгукнулися. Вона подивилася навколо знову, але ніхто не повинен був розглядатися.
"О, це тільки вітер," вона думала, і пішов на покласти її волосся в роботах, але її очі були як і раніше виправлені на її власне відображення і відображення portarit чоловіка в пошуках-скла. Раптом їй здалося, що в келихах вона побачила одне з очей портретного ходу. Вона дала їй шок.
"Я повинен переконатися, " вона думала, і переїхав свічку, щоб світло впав на око в склі. Тепер вона була впевнена, що він переїхав. Але не тільки це, здавалося, дати їй підморгувати саме так, як її чоловік звик робити, коли він жив. Тепер Моя тітка отримала дійсно страшно. Її серце почало бити швидко. Вона раптом згадав всі ляко розповіді про привидів і злочинців, що вона почула.
Але її страх незабаром закінчився.