Результаты (
украинский) 2:
[копия]Скопировано!
Провал неефективних і недофінансованих урядами для забезпечення громадян в країнах, що розвиваються з основних послуг, таких як вода, електроенергія та санітарії надає переконливі аргументи на користь участі приватного сектора в цій діяльності. Проте, важко переконати компанії до участі, коли ціни залишається занадто низьким, щоб погасити інвестиції, і коли кредитори не хочуть підтримати проекти в місцях, де політичний ризик високий.
Особисті гроші хлинули в інфраструктурних проектах в 1990, зокрема енергетичних проектів в Азії і Латинської Америки, який був мішенню для транснаціональних компаній, які інвестували широко, як були приватизовані колишні державні монополії. Але, як виникли проблеми - як в регіоні, так і в домашніх ринках компаній - багато відійшли і сьогодні країни Латинської Америки беруть на озброєння приватизацію енергетичних ресурсів з меншим ентузіазмом. Навіть якщо інвестори можуть виникнути спокуса повернутися у владні або водопровідних проектів на ринках, що розвиваються, більш високі тарифи, пов'язані з приватною систем часто політично неприйнятним.
"Приватний сектор не тільки для підвищення ефективності роботи і збору, але також повинен підвищити рівень інвестицій і корекції історичний недостатніх інвестицій ", говорить Франциско Toureilles, директор з інфраструктури в Міжнародній фінансовій корпорації (IFC).
в разі води, пристрасті розпалюються, і багато стверджуючи, що доступ до води є одним з основних прав людини, який мав би повинні бути оплачені протягом. Проте, Майкл Клейн, Віце-президент з розвитку приватного сектора у Світовому банку та МФК, зазначає, що багато хто платить за нього вже. Ті без доступу до води, каже він, часто змушені купувати у постачальників, звертаючи 10 разів або більше, ніж людей, пов'язаних з сучасними системами водопостачання. «Ідея, що ви не можете підняти ціни, тому що це не по кишені, в багатьох випадках, просто неправильно", він говорить.
Але навіть якщо аргумент на роль приватного сектора в розвитку інфраструктури була виграна, питання полягає в тому, щоб переконати бізнес до участі, особливо з урахуванням того досвіду 1990 склав компанії і кредитори більш схильні до ризику. "Компанії отримали серйозні опіки в Латинській Америці", говорить Ден Бонд, який є співголовою групи експертів по інфраструктуру країн, що розвиваються Фінанси, який працює, щоб стимулювати інвестиції в інфраструктуру за рахунок нових фінансових структур. "Вони вклали значні перед режими регулювання були вироблені, тому вони будували фундамент, на перехід пісок."
Інші труднощі в тому, що інфраструктурні проекти отримання доходів в національній грошовій одиниці, а довгострокові фінансування в доларах або євро. Раптове девальвація, таких як 1 999 бразильського валютної кризи, означає, що те, що здавалося багатообіцяючим підприємство вже не може обслуговувати свій борг. "Ми намагаємося з'ясувати, як знайти спонсорів проектів зацікавлені знову і одна з ключових речей, які ми бачимо певний тип розподілу ризиків між державним і приватним сектором", говорить пан Бонд. "Тому що приватний сектор, звичайно, не збирається відступати і взяти виду ризиків це було в 1990 році."
До того ж труднощі з фінансуванням, відігравши інвестицій залишається проблемою. За оцінками Світового банку, що ціни на енергію покривають в середньому близько 60 відсотків витрат, в той час як ціни на воду покривають тільки 30 відсотків. "Так це державні або приватні, якщо ніхто не платить за цей матеріал, він не отримує побудований," говорить пан Клейн. «Приватний сектор не може окупити інвестиції і державні системи не отримують розширений і постаріли."
Участь багатосторонніх інститутів розглядається як одна відповідь. МФК розраховує стимулювати приватно-державного партнерства шляхом надання авансових фінансування, консультування урядів про те, як структурувати контракти і встановлення прозорих процесів -. Таким чином, створення умов на його думку може залучити інвесторів
містер Клейн вважає інші можливості лежать між великим урядом і донорами проектів та примітивні системи, такі як збір води з свердловин або з використанням дерева в якості палива. Місцеві підприємці, каже він, може надавати послуги, які, в той час як більш дорогі, ніж сучасні системи, які удосконаленням, що доступно. Тут уряд законодавство є перешкодою. В Африці, національні енергетичні компанії подавати живлення на трохи більше 10 відсотків населення і ще більшість африканських країн заборонити будівництво проміжних електроенергетичних систем.
У кількох місцях, де це дозволено - як в Ємені та Камбоджі - сотні невеликих компаній купили генератори і встановлені дроти, що сполучають райони або села. Ціни вище, ніж для національних систем - від 30 до 50 центів за кіловат-годину в порівнянні з менш ніж 10 центів в сучасній системі. "Але немає сучасних систем, щоб люди воліють це нічого", говорить пан Клейн. "Це не ідеальний світ. Але це друге місце в світі, де кращий далеко."
переводится, пожалуйста, подождите..
