- Текст
- История
SUCCESS STORYJames Gould CozzensI m
SUCCESS STORY
James Gould Cozzens
I met Richards ten years or more ago when I first went down to Cuba. He was a short, sharp-faced, agreeable chap, then about twenty-two. He introduced himself to me on the boat and I was surprised to find that Panamerica Steel and Structure * was sending us both to the same job.
Richards was from some not very good state university engineering school.2 Being the same age myself, and just out of tech, 3 I was prepared to patronize him if I needed to; but I soon saw I didn't need to. There was really not the faintest possibility of anyone supposing that Richards was as smart as I was. In fact, I couldn't then imagine how he had managed to get his job. I have an idea now. It came to me when I hap¬pened to read a few weeks ago that Richards had been made a vice-president and director of Panamerica Steel when the Prossert interests 4 bought the old firm.
Richards was naturally likable5 and I liked him a lot, once I was sure that he wasn't going to outshine me. The firm had a contract for the construction of a private railroad, about sev¬enteen miles of it, to give United Sugar e a sea terminal at a small deep-water Caribbean port. For Richards and me it was mostly an easy job of inspections and routine paper work. 7 At least it was easy for me. It was harder for Richards, because he didn't appear ever to have mastered the use of a slide rule. When he asked me to check his figures I found it was no mere formality. "Boy," I was at last obliged to say, "you are undoub¬tedly the dumbest white man in this province. If you don't buck up,8 Farrell will see you never get another job down here."
Richards grinned and said, "I never want another one. Not a job like this, anyway. I'm the executive type." 9
"Oh, you are!"
"Sure, I am. And what do I care what Farrell thinks? What can he do for me?"
"Plenty. If he thinks you're any good, he can see you get something 10 that pays money."
"He doesn't know anything that pays money, my son."
"He knows things that would pay enough for me," I an¬swered, annoyed.
"Oh," said Richards, "if that's all you want, when Farrell's working for me I'll make him give you a job. A good one."
"Go to the devil!" I said. I was still checking his trial figures. "Look, stupid," I said, "didn't you ever take arith¬metic? How much are seven times thirteen?"
"Work that out," u Richards said, "and let me have a re¬port tomorrow."
When I had time, I continued to check his figures for him, and Farrell only caught him in a bad mistake about twice; but Farrell was the best man Panamerica Steel had. He'd been managing construction jobs both in Cuba and Mexico for twen¬ty years. After the first month or so he simply let Richards alone and devoted himself to giving me the whole benefit of his usually sharp and scornful criticism. He was at me every minute he could spare, telling me to forget this or that and use my head, showing me little tricks of figuring and method. He said it would be a good plan to take some Spanish lessons from a clerk he named in the sugar company's office.
"Spanish?" said Richards, when I told him he'd better join the class. "Not for me! Say, it took me twenty-two years to learn English. People who want to talk to me have to know it, or they'd better bring an interpreter with them."
"All right," I said. "I don't mind telling you 12 the idea is Farrell's. He spoke to me about it."
"Well, he didn't speak to me," said Richards. "I guess he thinks I'm perfect the way I am. And now, if you'll excuse me, I have a date with a beer bottle."
I could easily see that he was coming to no good end.
In January several directors of. the United Sugar Company came down on their annual jaunt — nominally business, but mostly pleasure;, a good excuse to get south on a vacation. They came on a yacht.
The yacht belonged to Mr. Joseph Prossert, who was, I think, chairman of United Sugar's board then. It was the first time I'd ever seen at close quarters 13 one of these really rich and powerful financial figures whose name everyone knows. He was an inconspicuous, rather stout man, with little hair on his head and a fussy, ponderous way of speaking. He was dressed in some dark thin cloth that looked like alpaca. 14 His interest in sugar was purely financial — he didn't know any¬thing about it from the practical standpoint. I really saw him at close quarters, too, for he was delayed on his boat when the directors went on a tour of inspection and Farrell left Richards and me and two or three armed guards to come up that afternoon.
Mr. Prossert was very affable. He asked me a number of questions. I knew the job well enough and could have answered almost any intelligent question 15 — I mean, the sort that a trained engineer would be likely to ask. As it was, 16 I suppose I'd said for perhaps the third time, "I'm afraid I wouldn't know, sir. We haven't any calculations on that," getting a glance of mildly surprised disbelief, when Richards suddenly spoke up. 17 "I think, about nine million cubic feet, sir," he said. He looked boyishly embarrassed. "I just happened to be working it out last night. Just for my own interest, that is. Not officially." He blushed.
"Oh," said Mr. Prossert, turning in his seat and giving him a sharp look. "That's very interesting, Mr.—er—Rich¬ards, isn't it? Well, now, maybe you could tell me about—"
Richards could. He knew everything. He knew to the last car the capacity of every switch and yard; 18 he knew the load limits of every bridge and culvert; he knew the average rain¬fall for the last twenty years; he knew the population of the various straggling villages 19 we passed through; he knew the heights of the distant blue peaks to the west. He had made himself familiar with local labor costs and wage scales. He had the statistics on accidents and unavoidable delays. All the way up Mr. Prossert fired questions at him and he fired answers right back.
When we reached the rail head, a motor was waiting to take Mr. Prossert on. Getting out of the gas car, he nodded absent-mindedly to me, shook hands with Richards. "Very interesting indeed," he said. "Very interesting indeed, Mr. Richards. Good-by and thank you."
"Not at all, sir," Richards said. "Glad if I could be of service to you."
As soon as the motor moved off, I exploded. "Of all the asinine tricks! 20 A little honest bluff doesn't hurt; but some of your figures—"
"I aim to pleasep" Richards said, grinning. "If a man like Prossert wants to know something, who am I to hold out on him?" 21
"I suppose you think you're smart," I told him. "What's he going to think when he looks up the figures or asks some¬body who does know?"
"Listen, my son," said Richards kindly. "He wasn't asking for any information he was going to use. He doesn't want to know those figures. If he ever does, he has plenty of people
to get him the right ones. He won't remember these. I don't even remember them myself. What he is going to remember is you and me."
"Oh, yes?"
"Oh, yes," said Richards firmly. "He's going to remember that Panamerica Steel and Structure has a bright young man named Richards who could tell him everything he wanted to know when he wanted to know it—just the sort of chap he can use; not like that other fellow who took no interest in his job, couldn't answer the simplest question, and who's going to be doing small-time contracting all his life."
"Oh, yes?" I said. But it is true that I am still working for the Company still doing a little work in the construction line.
James Gould Cozzens
I met Richards ten years or more ago when I first went down to Cuba. He was a short, sharp-faced, agreeable chap, then about twenty-two. He introduced himself to me on the boat and I was surprised to find that Panamerica Steel and Structure * was sending us both to the same job.
Richards was from some not very good state university engineering school.2 Being the same age myself, and just out of tech, 3 I was prepared to patronize him if I needed to; but I soon saw I didn't need to. There was really not the faintest possibility of anyone supposing that Richards was as smart as I was. In fact, I couldn't then imagine how he had managed to get his job. I have an idea now. It came to me when I hap¬pened to read a few weeks ago that Richards had been made a vice-president and director of Panamerica Steel when the Prossert interests 4 bought the old firm.
Richards was naturally likable5 and I liked him a lot, once I was sure that he wasn't going to outshine me. The firm had a contract for the construction of a private railroad, about sev¬enteen miles of it, to give United Sugar e a sea terminal at a small deep-water Caribbean port. For Richards and me it was mostly an easy job of inspections and routine paper work. 7 At least it was easy for me. It was harder for Richards, because he didn't appear ever to have mastered the use of a slide rule. When he asked me to check his figures I found it was no mere formality. "Boy," I was at last obliged to say, "you are undoub¬tedly the dumbest white man in this province. If you don't buck up,8 Farrell will see you never get another job down here."
Richards grinned and said, "I never want another one. Not a job like this, anyway. I'm the executive type." 9
"Oh, you are!"
"Sure, I am. And what do I care what Farrell thinks? What can he do for me?"
"Plenty. If he thinks you're any good, he can see you get something 10 that pays money."
"He doesn't know anything that pays money, my son."
"He knows things that would pay enough for me," I an¬swered, annoyed.
"Oh," said Richards, "if that's all you want, when Farrell's working for me I'll make him give you a job. A good one."
"Go to the devil!" I said. I was still checking his trial figures. "Look, stupid," I said, "didn't you ever take arith¬metic? How much are seven times thirteen?"
"Work that out," u Richards said, "and let me have a re¬port tomorrow."
When I had time, I continued to check his figures for him, and Farrell only caught him in a bad mistake about twice; but Farrell was the best man Panamerica Steel had. He'd been managing construction jobs both in Cuba and Mexico for twen¬ty years. After the first month or so he simply let Richards alone and devoted himself to giving me the whole benefit of his usually sharp and scornful criticism. He was at me every minute he could spare, telling me to forget this or that and use my head, showing me little tricks of figuring and method. He said it would be a good plan to take some Spanish lessons from a clerk he named in the sugar company's office.
"Spanish?" said Richards, when I told him he'd better join the class. "Not for me! Say, it took me twenty-two years to learn English. People who want to talk to me have to know it, or they'd better bring an interpreter with them."
"All right," I said. "I don't mind telling you 12 the idea is Farrell's. He spoke to me about it."
"Well, he didn't speak to me," said Richards. "I guess he thinks I'm perfect the way I am. And now, if you'll excuse me, I have a date with a beer bottle."
I could easily see that he was coming to no good end.
In January several directors of. the United Sugar Company came down on their annual jaunt — nominally business, but mostly pleasure;, a good excuse to get south on a vacation. They came on a yacht.
The yacht belonged to Mr. Joseph Prossert, who was, I think, chairman of United Sugar's board then. It was the first time I'd ever seen at close quarters 13 one of these really rich and powerful financial figures whose name everyone knows. He was an inconspicuous, rather stout man, with little hair on his head and a fussy, ponderous way of speaking. He was dressed in some dark thin cloth that looked like alpaca. 14 His interest in sugar was purely financial — he didn't know any¬thing about it from the practical standpoint. I really saw him at close quarters, too, for he was delayed on his boat when the directors went on a tour of inspection and Farrell left Richards and me and two or three armed guards to come up that afternoon.
Mr. Prossert was very affable. He asked me a number of questions. I knew the job well enough and could have answered almost any intelligent question 15 — I mean, the sort that a trained engineer would be likely to ask. As it was, 16 I suppose I'd said for perhaps the third time, "I'm afraid I wouldn't know, sir. We haven't any calculations on that," getting a glance of mildly surprised disbelief, when Richards suddenly spoke up. 17 "I think, about nine million cubic feet, sir," he said. He looked boyishly embarrassed. "I just happened to be working it out last night. Just for my own interest, that is. Not officially." He blushed.
"Oh," said Mr. Prossert, turning in his seat and giving him a sharp look. "That's very interesting, Mr.—er—Rich¬ards, isn't it? Well, now, maybe you could tell me about—"
Richards could. He knew everything. He knew to the last car the capacity of every switch and yard; 18 he knew the load limits of every bridge and culvert; he knew the average rain¬fall for the last twenty years; he knew the population of the various straggling villages 19 we passed through; he knew the heights of the distant blue peaks to the west. He had made himself familiar with local labor costs and wage scales. He had the statistics on accidents and unavoidable delays. All the way up Mr. Prossert fired questions at him and he fired answers right back.
When we reached the rail head, a motor was waiting to take Mr. Prossert on. Getting out of the gas car, he nodded absent-mindedly to me, shook hands with Richards. "Very interesting indeed," he said. "Very interesting indeed, Mr. Richards. Good-by and thank you."
"Not at all, sir," Richards said. "Glad if I could be of service to you."
As soon as the motor moved off, I exploded. "Of all the asinine tricks! 20 A little honest bluff doesn't hurt; but some of your figures—"
"I aim to pleasep" Richards said, grinning. "If a man like Prossert wants to know something, who am I to hold out on him?" 21
"I suppose you think you're smart," I told him. "What's he going to think when he looks up the figures or asks some¬body who does know?"
"Listen, my son," said Richards kindly. "He wasn't asking for any information he was going to use. He doesn't want to know those figures. If he ever does, he has plenty of people
to get him the right ones. He won't remember these. I don't even remember them myself. What he is going to remember is you and me."
"Oh, yes?"
"Oh, yes," said Richards firmly. "He's going to remember that Panamerica Steel and Structure has a bright young man named Richards who could tell him everything he wanted to know when he wanted to know it—just the sort of chap he can use; not like that other fellow who took no interest in his job, couldn't answer the simplest question, and who's going to be doing small-time contracting all his life."
"Oh, yes?" I said. But it is true that I am still working for the Company still doing a little work in the construction line.
0/5000
ІСТОРІЯ УСПІХУJames Гулд CozzensЯ зустрів Річардс десять років або більше, тому, коли я вперше поїхав на Кубу. Він був короткий, sharp стикаються, приємне chap, то близько двадцяти двох. Він представив себе мене на човні, і я був здивований, виявивши, що Panamerica сталі і структура * витрачає нас обох на колишню роботу.Річардс був з деякими не дуже добре, державного університету інженерних school.2, будучи того ж віку, сам і тільки що з тек, 3, я був готовий протегувати йому, якщо мені потрібно; але скоро я бачив, мені не потрібно. Там дійсно не було найтьмяніші можливість будь-хто, вважаючи, що Річардс був настільки розумні, як я був. Справді, я потім не міг уявити, як йому вдалося отримати свою роботу. У мене є ідея зараз. Вона прийшла до мене коли я hap¬pened читати кілька тижнів тому, що Річардс було зроблено віце-президент і директор з Panamerica сталі, коли на Prossert інтересів 4 купив Олд фірм.Річардс, природно, likable5, і мені подобався багато, як тільки я був впевнений, що він не збирається затьмарити мене. Фірми були контракт на будівництво приватних залізниця, про sev¬enteen км від неї, дати Юнайтед цукор e морський термінал в невеликих глибоководний порт Кариби. Для Річардс і мені було в основному роботу легкої інспекцій і Планове паперової роботи. 7 по крайней мере легко було для мене. Це було важче для Річардс, тому що він, не здаються ніколи не освоїли використання логарифмічної лінійки. Коли він запитав мене, щоб перевірити його цифри я знайшов, що це був не порожню формальність. "Хлопчик," я нарешті був зобов'язаний сказати, "ти undoub¬tedly тупий біла людина в цій провінції. Якщо ви не здригнутися, 8 Фаррелл побачите ви ніколи не отримаєте іншу роботу тут, внизу."Річардс, посміхнувся і сказав: я ніколи не хочу ще один. Не робота, як це, так чи інакше. Я виконавчої типу". 9"Ах, ти!"Звичайно, я. І що робити, я все одно, що Фаррелл думає? Що він може зробити для мене?""Багато. Якщо він думає, що ти будь-який хороший, він може бачити вас отримати щось 10, який платить гроші.""Він не знає що-небудь, яка платить гроші, мій син"."Він знає, що те, що приділятиме достатньої для мене," я an¬swered, дратує."О," сказав Річардс, "Якщо це все, що ви хочете, коли Фаррелл працює для мене, я зроблю його давати вам роботу. Гарним.""Йти до біса!" Я сказав. Я все ще був перевіряти його пробну цифри. "Подивитися, дурні," я сказав: "не ви коли-небудь arith¬metic взяти? Скільки коштують сім разів тринадцять?""Робота які на", u Річардс сказав, "і дайте мені на re¬port завтра".Коли я був час, я продовжував перевірити його цифри для нього, і Фаррелл тільки зловили його в поганих помилку приблизно в два рази; але Фаррелл був найкращий чоловік мав Panamerica сталі. Він мав управляє будівництво робота, як на Кубі та Мексиці протягом twen¬ty років. Після першого місяця або близько того він просто нехай Річардс поодинці і присвятив себе надану мені всі вигоди його зазвичай гострі і зневажливого критики. Він був на мене кожну хвилину, він може позбавити, кажуть мені забути це чи що і використовувати мою голову, показуючи мені маленькі хитрощі figuring та методу. Він сказав, що це буде хороший план прийняти деякі уроки іспанської від Клерк, він назвав в офісі компанії цукру."Іспанська?" сказав Річардс, коли я сказав йому, що він краще б приєднатися до клас. "Не для мене! Сказати, що мені треба було двадцять два роки, щоб вивчити англійську мову. Люди, які хочуть, щоб поговорити зі мною повинні знати його або перекладача з ними краще свій.""Все в порядку," я сказав. "Я не заперечую, що кажу вам 12 ідея полягає в Фаррелл. Він розповів мені про це.""Ну, не говорять до мене," сказав Річардс. "Я думаю, що він думає, що я є ідеальним так як я. І тепер, якщо ви мене Вибачте, я повинен дати з пляшкою пива".Я міг легко бачити, що він їхав до кінця не добре.У січні кілька директорів. Цукор компанії United зійшов на своїх щорічних прогулянки — номінально бізнес, але в основному задоволення; хороший привід, щоб отримати півдня відпустки. Вони прийшли на яхті.Яхти належав до пан Джозеф Prossert, який був, я думаю, голова правління Юнайтед цукру, потім. Це було в перший раз я коли-небудь бачив у тісних колах 13 один з цих дуже багату та міцну фінансових цифри, ім'я якого всі знають. Він був непомітною, досить товстий чоловік, з трохи волосся на голові і метушливий, незграбні манера говорити. Він був одягнений в темних тонка тканина, що дивився, як Альпака. 14 свою зацікавленість в цукор був суто фінансовими — він не знав, any¬thing про це з практичної точки зору. Я дійсно бачив його у тісних колах, теж, бо він був відкладений на його кораблі, коли директорів вирушили у подорож інспекції літераторам, залишивши Фаррелл Річардс і мені і двох або трьох озброєних охоронців прийти до цього дня.Г-н Prossert був дуже привітні. Він запитав мене кілька запитань. Я знав, що робота досить добре і міг би відповісти практично будь-які розумні питання 15-я маю на увазі, що навчений інженер найвірогідніше повністю запитати. Як це було, я вважаю, що я сказав втретє можливо, 16 "я боюся, я не знаю, Сер. Ми ще не будь-які розрахунки з цього,"отримувати погляд м'яко здивований невір'я, коли Річардс раптом заговорив. 17 я думаю, близько дев'яти мільйонів кубічних футів, Сер,"сказав він. Він подивився boyishly збентежений. "Я тільки що сталося буде працювати на минулої ночі. Тільки для моєї власної інтерес, що є. Не офіційно." Він почервоніла."О", сказав пан Prossert, перетворюючи свого місця і даючи йому різкий погляд. "Це дуже цікаво, пан-er — Rich¬ards, чи не так? Ну, зараз, може бути ви могли б сказати мені про — "Річардс може. Він знав усе. Він знав, що до останнього автомобіль можливостей кожен перемикач і двір; 18 він знав межі навантаження кожного моста і culvert; Він знав, що середня rain¬fall за останні двадцять років; Він знав, що населення різних straggling сіл 19 ми пройшли через; Він знав висот далеких синій піків на захід. Він вніс сам знайомий з місцевих затрат праці і витрат шкали заробітної плати. Він мав статистику про аварії і неминучих затримок. Аж до пана Prossert звільнили питання на нього і він звільнений відповіді права назад.Коли ми дісталися до залізничних голову, Мотор чекала взяти на пан Prossert. Вихід з автомобіля газ, Він кивнув від мене, потиснули один одному руки з Річардс. "Дуже цікавим дійсно," сказав він. "Дуже цікавий дійсно, г-н Річардс. Good-by і дякую вам."Анітрохи, Сер," сказав Річардс. "Рада, що якщо б я міг бути сервісу вам."Як тільки двигуна рушив, я вибухнув. "З усіх дурний трюки! 20 не зашкодить трохи чесного блеф; але деякі з ваших цифри — ""Я ставлю за мету pleasep" Річардс сказав, посміхаючись. «Якщо така людина, як Prossert хоче знати те, хто я протриматися на нього?" 21"Я вважаю, що ви думаєте, що ви розумні," я йому. "Те, що він буде думати, коли він шукає цифри або просить some¬body, хто знає?""Слухай, син мій," сказав Річардс люб'язно. "Він був не просити будь-яку інформацію він буде використовувати. Він не хоче, щоб знати ці цифри. Якщо так коли-небудь, він має безліч людейщоб отримати його правильні. Він не пам'ятає ці. Я навіть не пам'ятаю їх сам. Те, що він буде пам'ятати це і тобою"."Ах, так?""Ах, так," сказав Річардс твердо. "Він буде пам'ятати, що Panamerica сталі і структура має яскравий молода людина на ім'я Річардс, хто йому міг розповісти все, що він хотів би знати, коли він хотів би знати, що це — просто роду chap, він може використовувати; не подібне іншою людиною, хто не прийняв ніякого інтересу в його роботу, не міг відповісти найпростіші питання, і хто буде робити дрібним Договірні все своє життя.""Ах, так?" Я сказав. Але це правда, що я все ще працюю для компанії ще робить трохи роботи в будівництві лінії.
переводится, пожалуйста, подождите..
SUCCESS STORY
James Gould Cozzens
I met Richards ten years or more ago when I first went down to Cuba. He was a short, sharp-faced, agreeable chap, then about twenty-two. He introduced himself to me on the boat and I was surprised to find that Panamerica Steel and Structure * was sending us both to the same job.
Richards was from some not very good state university engineering school.2 Being the same age myself, and just out of tech, 3 I was prepared to patronize him if I needed to; but I soon saw I didn't need to. There was really not the faintest possibility of anyone supposing that Richards was as smart as I was. In fact, I couldn't then imagine how he had managed to get his job. I have an idea now. It came to me when I hap¬pened to read a few weeks ago that Richards had been made a vice-president and director of Panamerica Steel when the Prossert interests 4 bought the old firm.
Richards was naturally likable5 and I liked him a lot, once I was sure that he wasn't going to outshine me. The firm had a contract for the construction of a private railroad, about sev¬enteen miles of it, to give United Sugar e a sea terminal at a small deep-water Caribbean port. For Richards and me it was mostly an easy job of inspections and routine paper work. 7 At least it was easy for me. It was harder for Richards, because he didn't appear ever to have mastered the use of a slide rule. When he asked me to check his figures I found it was no mere formality. "Boy," I was at last obliged to say, "you are undoub¬tedly the dumbest white man in this province. If you don't buck up,8 Farrell will see you never get another job down here."
Richards grinned and said, "I never want another one. Not a job like this, anyway. I'm the executive type." 9
"Oh, you are!"
"Sure, I am. And what do I care what Farrell thinks? What can he do for me?"
"Plenty. If he thinks you're any good, he can see you get something 10 that pays money."
"He doesn't know anything that pays money, my son."
"He knows things that would pay enough for me," I an¬swered, annoyed.
"Oh," said Richards, "if that's all you want, when Farrell's working for me I'll make him give you a job. A good one."
"Go to the devil!" I said. I was still checking his trial figures. "Look, stupid," I said, "didn't you ever take arith¬metic? How much are seven times thirteen?"
"Work that out," u Richards said, "and let me have a re¬port tomorrow."
When I had time, I continued to check his figures for him, and Farrell only caught him in a bad mistake about twice; but Farrell was the best man Panamerica Steel had. He'd been managing construction jobs both in Cuba and Mexico for twen¬ty years. After the first month or so he simply let Richards alone and devoted himself to giving me the whole benefit of his usually sharp and scornful criticism. He was at me every minute he could spare, telling me to forget this or that and use my head, showing me little tricks of figuring and method. He said it would be a good plan to take some Spanish lessons from a clerk he named in the sugar company's office.
"Spanish?" said Richards, when I told him he'd better join the class. "Not for me! Say, it took me twenty-two years to learn English. People who want to talk to me have to know it, or they'd better bring an interpreter with them."
"All right," I said. "I don't mind telling you 12 the idea is Farrell's. He spoke to me about it."
"Well, he didn't speak to me," said Richards. "I guess he thinks I'm perfect the way I am. And now, if you'll excuse me, I have a date with a beer bottle."
I could easily see that he was coming to no good end.
In January several directors of. the United Sugar Company came down on their annual jaunt — nominally business, but mostly pleasure;, a good excuse to get south on a vacation. They came on a yacht.
The yacht belonged to Mr. Joseph Prossert, who was, I think, chairman of United Sugar's board then. It was the first time I'd ever seen at close quarters 13 one of these really rich and powerful financial figures whose name everyone knows. He was an inconspicuous, rather stout man, with little hair on his head and a fussy, ponderous way of speaking. He was dressed in some dark thin cloth that looked like alpaca. 14 His interest in sugar was purely financial — he didn't know any¬thing about it from the practical standpoint. I really saw him at close quarters, too, for he was delayed on his boat when the directors went on a tour of inspection and Farrell left Richards and me and two or three armed guards to come up that afternoon.
Mr. Prossert was very affable. He asked me a number of questions. I knew the job well enough and could have answered almost any intelligent question 15 — I mean, the sort that a trained engineer would be likely to ask. As it was, 16 I suppose I'd said for perhaps the third time, "I'm afraid I wouldn't know, sir. We haven't any calculations on that," getting a glance of mildly surprised disbelief, when Richards suddenly spoke up. 17 "I think, about nine million cubic feet, sir," he said. He looked boyishly embarrassed. "I just happened to be working it out last night. Just for my own interest, that is. Not officially." He blushed.
"Oh," said Mr. Prossert, turning in his seat and giving him a sharp look. "That's very interesting, Mr.—er—Rich¬ards, isn't it? Well, now, maybe you could tell me about—"
Richards could. He knew everything. He knew to the last car the capacity of every switch and yard; 18 he knew the load limits of every bridge and culvert; he knew the average rain¬fall for the last twenty years; he knew the population of the various straggling villages 19 we passed through; he knew the heights of the distant blue peaks to the west. He had made himself familiar with local labor costs and wage scales. He had the statistics on accidents and unavoidable delays. All the way up Mr. Prossert fired questions at him and he fired answers right back.
When we reached the rail head, a motor was waiting to take Mr. Prossert on. Getting out of the gas car, he nodded absent-mindedly to me, shook hands with Richards. "Very interesting indeed," he said. "Very interesting indeed, Mr. Richards. Good-by and thank you."
"Not at all, sir," Richards said. "Glad if I could be of service to you."
As soon as the motor moved off, I exploded. "Of all the asinine tricks! 20 A little honest bluff doesn't hurt; but some of your figures—"
"I aim to pleasep" Richards said, grinning. "If a man like Prossert wants to know something, who am I to hold out on him?" 21
"I suppose you think you're smart," I told him. "What's he going to think when he looks up the figures or asks some¬body who does know?"
"Listen, my son," said Richards kindly. "He wasn't asking for any information he was going to use. He doesn't want to know those figures. If he ever does, he has plenty of people
to get him the right ones. He won't remember these. I don't even remember them myself. What he is going to remember is you and me."
"Oh, yes?"
"Oh, yes," said Richards firmly. "He's going to remember that Panamerica Steel and Structure has a bright young man named Richards who could tell him everything he wanted to know when he wanted to know it—just the sort of chap he can use; not like that other fellow who took no interest in his job, couldn't answer the simplest question, and who's going to be doing small-time contracting all his life."
"Oh, yes?" I said. But it is true that I am still working for the Company still doing a little work in the construction line.
James Gould Cozzens
I met Richards ten years or more ago when I first went down to Cuba. He was a short, sharp-faced, agreeable chap, then about twenty-two. He introduced himself to me on the boat and I was surprised to find that Panamerica Steel and Structure * was sending us both to the same job.
Richards was from some not very good state university engineering school.2 Being the same age myself, and just out of tech, 3 I was prepared to patronize him if I needed to; but I soon saw I didn't need to. There was really not the faintest possibility of anyone supposing that Richards was as smart as I was. In fact, I couldn't then imagine how he had managed to get his job. I have an idea now. It came to me when I hap¬pened to read a few weeks ago that Richards had been made a vice-president and director of Panamerica Steel when the Prossert interests 4 bought the old firm.
Richards was naturally likable5 and I liked him a lot, once I was sure that he wasn't going to outshine me. The firm had a contract for the construction of a private railroad, about sev¬enteen miles of it, to give United Sugar e a sea terminal at a small deep-water Caribbean port. For Richards and me it was mostly an easy job of inspections and routine paper work. 7 At least it was easy for me. It was harder for Richards, because he didn't appear ever to have mastered the use of a slide rule. When he asked me to check his figures I found it was no mere formality. "Boy," I was at last obliged to say, "you are undoub¬tedly the dumbest white man in this province. If you don't buck up,8 Farrell will see you never get another job down here."
Richards grinned and said, "I never want another one. Not a job like this, anyway. I'm the executive type." 9
"Oh, you are!"
"Sure, I am. And what do I care what Farrell thinks? What can he do for me?"
"Plenty. If he thinks you're any good, he can see you get something 10 that pays money."
"He doesn't know anything that pays money, my son."
"He knows things that would pay enough for me," I an¬swered, annoyed.
"Oh," said Richards, "if that's all you want, when Farrell's working for me I'll make him give you a job. A good one."
"Go to the devil!" I said. I was still checking his trial figures. "Look, stupid," I said, "didn't you ever take arith¬metic? How much are seven times thirteen?"
"Work that out," u Richards said, "and let me have a re¬port tomorrow."
When I had time, I continued to check his figures for him, and Farrell only caught him in a bad mistake about twice; but Farrell was the best man Panamerica Steel had. He'd been managing construction jobs both in Cuba and Mexico for twen¬ty years. After the first month or so he simply let Richards alone and devoted himself to giving me the whole benefit of his usually sharp and scornful criticism. He was at me every minute he could spare, telling me to forget this or that and use my head, showing me little tricks of figuring and method. He said it would be a good plan to take some Spanish lessons from a clerk he named in the sugar company's office.
"Spanish?" said Richards, when I told him he'd better join the class. "Not for me! Say, it took me twenty-two years to learn English. People who want to talk to me have to know it, or they'd better bring an interpreter with them."
"All right," I said. "I don't mind telling you 12 the idea is Farrell's. He spoke to me about it."
"Well, he didn't speak to me," said Richards. "I guess he thinks I'm perfect the way I am. And now, if you'll excuse me, I have a date with a beer bottle."
I could easily see that he was coming to no good end.
In January several directors of. the United Sugar Company came down on their annual jaunt — nominally business, but mostly pleasure;, a good excuse to get south on a vacation. They came on a yacht.
The yacht belonged to Mr. Joseph Prossert, who was, I think, chairman of United Sugar's board then. It was the first time I'd ever seen at close quarters 13 one of these really rich and powerful financial figures whose name everyone knows. He was an inconspicuous, rather stout man, with little hair on his head and a fussy, ponderous way of speaking. He was dressed in some dark thin cloth that looked like alpaca. 14 His interest in sugar was purely financial — he didn't know any¬thing about it from the practical standpoint. I really saw him at close quarters, too, for he was delayed on his boat when the directors went on a tour of inspection and Farrell left Richards and me and two or three armed guards to come up that afternoon.
Mr. Prossert was very affable. He asked me a number of questions. I knew the job well enough and could have answered almost any intelligent question 15 — I mean, the sort that a trained engineer would be likely to ask. As it was, 16 I suppose I'd said for perhaps the third time, "I'm afraid I wouldn't know, sir. We haven't any calculations on that," getting a glance of mildly surprised disbelief, when Richards suddenly spoke up. 17 "I think, about nine million cubic feet, sir," he said. He looked boyishly embarrassed. "I just happened to be working it out last night. Just for my own interest, that is. Not officially." He blushed.
"Oh," said Mr. Prossert, turning in his seat and giving him a sharp look. "That's very interesting, Mr.—er—Rich¬ards, isn't it? Well, now, maybe you could tell me about—"
Richards could. He knew everything. He knew to the last car the capacity of every switch and yard; 18 he knew the load limits of every bridge and culvert; he knew the average rain¬fall for the last twenty years; he knew the population of the various straggling villages 19 we passed through; he knew the heights of the distant blue peaks to the west. He had made himself familiar with local labor costs and wage scales. He had the statistics on accidents and unavoidable delays. All the way up Mr. Prossert fired questions at him and he fired answers right back.
When we reached the rail head, a motor was waiting to take Mr. Prossert on. Getting out of the gas car, he nodded absent-mindedly to me, shook hands with Richards. "Very interesting indeed," he said. "Very interesting indeed, Mr. Richards. Good-by and thank you."
"Not at all, sir," Richards said. "Glad if I could be of service to you."
As soon as the motor moved off, I exploded. "Of all the asinine tricks! 20 A little honest bluff doesn't hurt; but some of your figures—"
"I aim to pleasep" Richards said, grinning. "If a man like Prossert wants to know something, who am I to hold out on him?" 21
"I suppose you think you're smart," I told him. "What's he going to think when he looks up the figures or asks some¬body who does know?"
"Listen, my son," said Richards kindly. "He wasn't asking for any information he was going to use. He doesn't want to know those figures. If he ever does, he has plenty of people
to get him the right ones. He won't remember these. I don't even remember them myself. What he is going to remember is you and me."
"Oh, yes?"
"Oh, yes," said Richards firmly. "He's going to remember that Panamerica Steel and Structure has a bright young man named Richards who could tell him everything he wanted to know when he wanted to know it—just the sort of chap he can use; not like that other fellow who took no interest in his job, couldn't answer the simplest question, and who's going to be doing small-time contracting all his life."
"Oh, yes?" I said. But it is true that I am still working for the Company still doing a little work in the construction line.
переводится, пожалуйста, подождите..
УСПІХ STORY
JAMES Gould Cozzens
i зустрітих Richards десять років або більше тому назад коли I спочатку знизитися Cuba. Він був короткий, гострий-зустрічався з, приємний хлопець, тоді про двадцять-два. Він ввів себе мені на човні та я був здивований щоб знайти що Panamerica Сталь та Структура посилала нам обидва до тієї же роботи.
Richards була з деякої не дуже гарної техніки державного університету школа.2 Являючий собою той же самий вік себе, та тільки з tech, 3 я був підготовлений patronize йо якщо я потребував; але я скоро побачив я не потребував. Там була дійсно не найбільш слабка нагода будь хто вважаючої що Richards була такий спритний як я. Фактично, я не міг тоді уявити як він спромігся отримую його роботу. Я маю ідею зараз.Це прибуло до мені коли я hap¬pened прочитати нечисленні тижні тому назад що Richards був зроблений віце-президенту та директору Panamerica Сталі коли Prossert інтереси 4 купленої старої фірми.
Richards природньо likable5 та я любив його багато, одного разу я переконався що він збирався не outshine мені. Фірма мала контракт для будівництва приватної залізниці, приблизно sev¬enteen милі це,Щоб дати Згуртований Цукор e приморський термінал у малому глибоководному Caribbean порті. Для Richards та мені це була значною мірою легка робота інспекцій та рутини стаття робота. 7 Принаймні йому був легкий для мене. Було більш тяжко для Richards, тому, що він не з'явився колись до оволоділи користуванням правилом ковзання. Коли він запитував мені щоб перевірити його фігури я знайшов це не був простий formality. "Хлопчик," Я нарешті був зобов'язаний сказати, "ви є undoub¬tedly найбільш німа біла людина у цій провінції. Якщо ви не пожвавішаєте, 8 Farrell побачите вас ніколи не отримуєте іншу роботу вниз тут."
Richards широко посміхався та сказав, "я ніколи не бажаю іншого. Не робота люблять це, anyway. Я являю собою губернатора тип." 9
'oh, ви!"
"Впевнений, я. Та що я дбаю що Farrell думає? Що він може зробити для мене?"
"Багато.Якщо він думає ви є будь-який гарний, він може побачити ви отримуєте щось 10 що платить гроші."
"Він нічого не знає що платить гроші, мого сина."
"Він знає речі що би розплатився досить для мене," я an¬swered, роздратований.
"О," сказали Richards, "якщо це в ви захочете, коли Farrell робочий для мене я зроблю йому даю вам роботу. Гарний."
"Поїдьте до чорта!" Я сказав. Я досі перевіряв його спробні фігури. "Погляд,Дурний," я сказав, ви колись 'не взяли arith¬metic? Скільки сім разів тринадцяти?"
"Робота що," u Richards сказала, "та дозволену мені мають re¬port завтра."
Коли я мав час, я продовжувався перевірити його фігури для нього, та Farrell тільки caught йо у поганій помилці про двічі; але Farrell являла собою кращу людину Panamerica Сталь.Він управляв будівельними працями і у Cuba і Mexico для років twen¬ty. Після першого місяця або таким чином він просто дозволяв Richards єдина та віддана себе даюча мені вся вигода його звичайно гостра та презирлива зауваження. Він був у мені кожний докладний він міг зекономити, кажучи мені щоб забути той чи інший та використовують мою голову, показ мені маленькі фокуси figuring та метод.Він сказав це був би гарний план взяти деякі іспанські уроки з службовець він назвав у цукровій компанії офіс.
"Іспанський?" Сказаний Richards, коли я казав йому він краще приєднуюсь до класу. "Не для мене! Скажіть, це взяло мені двадцять-два років довідатися англійське. Люди що захочуть розмовляти до мені повинні знати це, або вони краще приносять перекладачу з ними."
"Гарно," я сказав."Я не розум облік ви 12 ідея Farrell. Він розмовляв з мені про це."
"Добре, він не розмовляв з мені," сказав Richards. "Я здогадуюсь він думає я є досконалий шлях я. Та зараз, якщо ви вибачите мені, я маю дату з пляшкою пива."
Я міг легко побачити що він прибував до ніякого гарного кінця.
У січневих декілька директорів.Згуртована Цукрова Компанія прибула вниз на їхньому річний jaunt — номінально діловий, але значною мірою насолода;, гарне пробачення отримати південь на канікулах. Вони прибули на яхті.
Яхта належала Містеру Joseph Prossert, хто, я думаю, голова Згуртованого комітету Цукор тоді.Це являло собою перший час я колись побачив у близьких кварталах 13 одніх з цих дійсно багатих та потужних фінансових фігур чий кожний назви знає. Він був inconspicuous, досить кремезна людина, з маленьким волоссям на його голові та fussy, важкий шлях розмовляючого. Він був одягнутий у деякій темній тонкій тканині що був схожий на вовною альпака.14 Його інтерес у цукор був суто фінансовий — він не знав any¬thing про це з практичної точки зору. Я дійсно побачив його у близьких кварталах, також, для він був затриманий на його човні коли директори продовжили подорож інспекції та Farrell лишали Richards та мені та два або три озброєних варти підійти той південь.
Містер Prossert був дуже привітний. Він запитував мені декілька питань.Я знав роботу добре досить та міг відповіїв майже будь-яке розумне питання 15 — я означаю, сорт що вихований інженер би вельми вірогідно попросити. Як це, 16 я вважаю я сказав протягом можливо третього часу, "на жаль я би не знав, сер. Ми не будь-які розрахунки на що," отримуючий погляд м'яко здивованого disbelief, коли Richards раптом розмовляв. 17 "я думаю,Про дев'ять мільон кубічні ноги, сер," він сказав. Він подивився жваво збентежений. "Я тільки відбувся працювати це остання ніч. Тільки для мого власного інтересу, тобто. Не офіційно." Він червонів.
"О," сказаний Містер Prossert, повертаючи у його місці та даючому йому гострий погляд. "Котрий дуже цікавий, Mr.—er—rich¬ards, не йому? Добре, зараз, можливо ви могли сказати мені about—'
richards могли.Він знав все. Він знав до останнього автомобіля потужність кожного вимикача та ярду; 18 він знав межі вантажу кожного мосту та culvert; він знав пересічний rain¬fall протягом останніх двадцяти років; він знав населення різноманітне straggling села 19 ми пройшли наскрізь; він знав висоту дальніх синіх вершин до заходу.Він зробив себе обізнану з місцевої організації трудові кошти та зарплата ваги. Він мав статистику на несподіванках та unavoidable затримки. Весь шлях Містер Prossert стріляв питання у йо та він стріляв відповідь право назад.
Коли ми досягли поруччя голова, двигун чекав взяти Містера Prossert. Виходячи газу автомобіль, він кивнув відсутнім-mindedly мені, трусив руки з Richards."Дуже цікавий дійсно," він сказав. "Дуже цікавий дійсно, Містер Richards. Гарний та дякую."
"Ні за що, сер," Richards сказав. "Задоволений якщо я міг бути служби до вас."
Як тільки двигун посунув, я підірвав. "Всіх asinine фокусів! 20 Невелике чесне обдурювання не завдає біль; але деякий з вашої figures—'
'i мети pleasep" Richards сказав, широко посміхаючу."Якщо людина люблять Prossert захоче знати щось, хто I протягають на йо?" 21
'i вважаєте ви думаєте ви вмієте спритний, я казав йому. "Який він ідучий щоб подумати коли він шукає фігури або запитує some¬body хто знає?"
"Послухайте, мій син," сказав Richards будь ласка. "Він не просив будь-який інформаційний він збирався використати. Він не захоче знати ці фігури. Якщо він колись, він має багато людей
Щоб отримати його право. Він не запам'ятає цей. Я не навіть пам'ятаю їх себе. Що він збирається запам'ятати ви та мені."
"О, так?"
"О, так," сказаний Richards твердо. "Він ідучий щоб запам'ятати що Panamerica Сталь та Структура має яскравого хлопця назвала Richards хто міг казати йому все він захотів знати коли він захотів знати it—just сорт хлопця він може використати;Не любити що інший співробітник що не взяв інтерес у його роботі, не міг відповісти найбільш звичайне питання, та хто ідучий щоб робити малий-час укладаюче контракт все його життя."
"О, так?" Я сказав. Але це є вірний що я досі працюю для Компанії досі робляча невелика робота у будівельній лінії.
JAMES Gould Cozzens
i зустрітих Richards десять років або більше тому назад коли I спочатку знизитися Cuba. Він був короткий, гострий-зустрічався з, приємний хлопець, тоді про двадцять-два. Він ввів себе мені на човні та я був здивований щоб знайти що Panamerica Сталь та Структура посилала нам обидва до тієї же роботи.
Richards була з деякої не дуже гарної техніки державного університету школа.2 Являючий собою той же самий вік себе, та тільки з tech, 3 я був підготовлений patronize йо якщо я потребував; але я скоро побачив я не потребував. Там була дійсно не найбільш слабка нагода будь хто вважаючої що Richards була такий спритний як я. Фактично, я не міг тоді уявити як він спромігся отримую його роботу. Я маю ідею зараз.Це прибуло до мені коли я hap¬pened прочитати нечисленні тижні тому назад що Richards був зроблений віце-президенту та директору Panamerica Сталі коли Prossert інтереси 4 купленої старої фірми.
Richards природньо likable5 та я любив його багато, одного разу я переконався що він збирався не outshine мені. Фірма мала контракт для будівництва приватної залізниці, приблизно sev¬enteen милі це,Щоб дати Згуртований Цукор e приморський термінал у малому глибоководному Caribbean порті. Для Richards та мені це була значною мірою легка робота інспекцій та рутини стаття робота. 7 Принаймні йому був легкий для мене. Було більш тяжко для Richards, тому, що він не з'явився колись до оволоділи користуванням правилом ковзання. Коли він запитував мені щоб перевірити його фігури я знайшов це не був простий formality. "Хлопчик," Я нарешті був зобов'язаний сказати, "ви є undoub¬tedly найбільш німа біла людина у цій провінції. Якщо ви не пожвавішаєте, 8 Farrell побачите вас ніколи не отримуєте іншу роботу вниз тут."
Richards широко посміхався та сказав, "я ніколи не бажаю іншого. Не робота люблять це, anyway. Я являю собою губернатора тип." 9
'oh, ви!"
"Впевнений, я. Та що я дбаю що Farrell думає? Що він може зробити для мене?"
"Багато.Якщо він думає ви є будь-який гарний, він може побачити ви отримуєте щось 10 що платить гроші."
"Він нічого не знає що платить гроші, мого сина."
"Він знає речі що би розплатився досить для мене," я an¬swered, роздратований.
"О," сказали Richards, "якщо це в ви захочете, коли Farrell робочий для мене я зроблю йому даю вам роботу. Гарний."
"Поїдьте до чорта!" Я сказав. Я досі перевіряв його спробні фігури. "Погляд,Дурний," я сказав, ви колись 'не взяли arith¬metic? Скільки сім разів тринадцяти?"
"Робота що," u Richards сказала, "та дозволену мені мають re¬port завтра."
Коли я мав час, я продовжувався перевірити його фігури для нього, та Farrell тільки caught йо у поганій помилці про двічі; але Farrell являла собою кращу людину Panamerica Сталь.Він управляв будівельними працями і у Cuba і Mexico для років twen¬ty. Після першого місяця або таким чином він просто дозволяв Richards єдина та віддана себе даюча мені вся вигода його звичайно гостра та презирлива зауваження. Він був у мені кожний докладний він міг зекономити, кажучи мені щоб забути той чи інший та використовують мою голову, показ мені маленькі фокуси figuring та метод.Він сказав це був би гарний план взяти деякі іспанські уроки з службовець він назвав у цукровій компанії офіс.
"Іспанський?" Сказаний Richards, коли я казав йому він краще приєднуюсь до класу. "Не для мене! Скажіть, це взяло мені двадцять-два років довідатися англійське. Люди що захочуть розмовляти до мені повинні знати це, або вони краще приносять перекладачу з ними."
"Гарно," я сказав."Я не розум облік ви 12 ідея Farrell. Він розмовляв з мені про це."
"Добре, він не розмовляв з мені," сказав Richards. "Я здогадуюсь він думає я є досконалий шлях я. Та зараз, якщо ви вибачите мені, я маю дату з пляшкою пива."
Я міг легко побачити що він прибував до ніякого гарного кінця.
У січневих декілька директорів.Згуртована Цукрова Компанія прибула вниз на їхньому річний jaunt — номінально діловий, але значною мірою насолода;, гарне пробачення отримати південь на канікулах. Вони прибули на яхті.
Яхта належала Містеру Joseph Prossert, хто, я думаю, голова Згуртованого комітету Цукор тоді.Це являло собою перший час я колись побачив у близьких кварталах 13 одніх з цих дійсно багатих та потужних фінансових фігур чий кожний назви знає. Він був inconspicuous, досить кремезна людина, з маленьким волоссям на його голові та fussy, важкий шлях розмовляючого. Він був одягнутий у деякій темній тонкій тканині що був схожий на вовною альпака.14 Його інтерес у цукор був суто фінансовий — він не знав any¬thing про це з практичної точки зору. Я дійсно побачив його у близьких кварталах, також, для він був затриманий на його човні коли директори продовжили подорож інспекції та Farrell лишали Richards та мені та два або три озброєних варти підійти той південь.
Містер Prossert був дуже привітний. Він запитував мені декілька питань.Я знав роботу добре досить та міг відповіїв майже будь-яке розумне питання 15 — я означаю, сорт що вихований інженер би вельми вірогідно попросити. Як це, 16 я вважаю я сказав протягом можливо третього часу, "на жаль я би не знав, сер. Ми не будь-які розрахунки на що," отримуючий погляд м'яко здивованого disbelief, коли Richards раптом розмовляв. 17 "я думаю,Про дев'ять мільон кубічні ноги, сер," він сказав. Він подивився жваво збентежений. "Я тільки відбувся працювати це остання ніч. Тільки для мого власного інтересу, тобто. Не офіційно." Він червонів.
"О," сказаний Містер Prossert, повертаючи у його місці та даючому йому гострий погляд. "Котрий дуже цікавий, Mr.—er—rich¬ards, не йому? Добре, зараз, можливо ви могли сказати мені about—'
richards могли.Він знав все. Він знав до останнього автомобіля потужність кожного вимикача та ярду; 18 він знав межі вантажу кожного мосту та culvert; він знав пересічний rain¬fall протягом останніх двадцяти років; він знав населення різноманітне straggling села 19 ми пройшли наскрізь; він знав висоту дальніх синіх вершин до заходу.Він зробив себе обізнану з місцевої організації трудові кошти та зарплата ваги. Він мав статистику на несподіванках та unavoidable затримки. Весь шлях Містер Prossert стріляв питання у йо та він стріляв відповідь право назад.
Коли ми досягли поруччя голова, двигун чекав взяти Містера Prossert. Виходячи газу автомобіль, він кивнув відсутнім-mindedly мені, трусив руки з Richards."Дуже цікавий дійсно," він сказав. "Дуже цікавий дійсно, Містер Richards. Гарний та дякую."
"Ні за що, сер," Richards сказав. "Задоволений якщо я міг бути служби до вас."
Як тільки двигун посунув, я підірвав. "Всіх asinine фокусів! 20 Невелике чесне обдурювання не завдає біль; але деякий з вашої figures—'
'i мети pleasep" Richards сказав, широко посміхаючу."Якщо людина люблять Prossert захоче знати щось, хто I протягають на йо?" 21
'i вважаєте ви думаєте ви вмієте спритний, я казав йому. "Який він ідучий щоб подумати коли він шукає фігури або запитує some¬body хто знає?"
"Послухайте, мій син," сказав Richards будь ласка. "Він не просив будь-який інформаційний він збирався використати. Він не захоче знати ці фігури. Якщо він колись, він має багато людей
Щоб отримати його право. Він не запам'ятає цей. Я не навіть пам'ятаю їх себе. Що він збирається запам'ятати ви та мені."
"О, так?"
"О, так," сказаний Richards твердо. "Він ідучий щоб запам'ятати що Panamerica Сталь та Структура має яскравого хлопця назвала Richards хто міг казати йому все він захотів знати коли він захотів знати it—just сорт хлопця він може використати;Не любити що інший співробітник що не взяв інтерес у його роботі, не міг відповісти найбільш звичайне питання, та хто ідучий щоб робити малий-час укладаюче контракт все його життя."
"О, так?" Я сказав. Але це є вірний що я досі працюю для Компанії досі робляча невелика робота у будівельній лінії.
переводится, пожалуйста, подождите..
Другие языки
Поддержка инструмент перевода: Клингонский (pIqaD), Определить язык, азербайджанский, албанский, амхарский, английский, арабский, армянский, африкаанс, баскский, белорусский, бенгальский, бирманский, болгарский, боснийский, валлийский, венгерский, вьетнамский, гавайский, галисийский, греческий, грузинский, гуджарати, датский, зулу, иврит, игбо, идиш, индонезийский, ирландский, исландский, испанский, итальянский, йоруба, казахский, каннада, каталанский, киргизский, китайский, китайский традиционный, корейский, корсиканский, креольский (Гаити), курманджи, кхмерский, кхоса, лаосский, латинский, латышский, литовский, люксембургский, македонский, малагасийский, малайский, малаялам, мальтийский, маори, маратхи, монгольский, немецкий, непальский, нидерландский, норвежский, ория, панджаби, персидский, польский, португальский, пушту, руанда, румынский, русский, самоанский, себуанский, сербский, сесото, сингальский, синдхи, словацкий, словенский, сомалийский, суахили, суданский, таджикский, тайский, тамильский, татарский, телугу, турецкий, туркменский, узбекский, уйгурский, украинский, урду, филиппинский, финский, французский, фризский, хауса, хинди, хмонг, хорватский, чева, чешский, шведский, шона, шотландский (гэльский), эсперанто, эстонский, яванский, японский, Язык перевода.
- И как мы будем разговаривать
- когдая была в лагере.Меня поселили в одн
- Боян. Иди спи. Баю-бай,засыпай)))
- ты любиш
- сукин сын
- You are big talking again:)) I can eat m
- письмо было не его
- Я хочу кушать. Покорми меня
- допоздна
- Incolae terrae silvas amant
- Hi friend,Thank you so much for your sup
- В этой работе примут участие ваши препод
- Abbiamo molto lavoro.
- pars cervicalis oesophagi
- Exercise 6. Translate into English using
- The National Health Service (NHS) is bas
- Impigri villae servi magna diligentia fe
- паспортные данные
- Exercise 6. Translate into English using
- Я читаю допоздна.
- мегобари
- On the account of marriage I cracked jok
- сукин сын
- I never said the target was a
