- Текст
- История
O. Henry, whose real name was Willi
O. Henry, whose real name was William Sydney Porter, was an American short-story writer. His stories are still popular today. He was born in 1862 in a small provincial town. In his early years he tried many jobs, among which were several literary ones.
O. Henry's first story was published in 1899, when the writer was in prison on a false charge of stealing money from a bank. After he came out of prison, O. Henry became a professional writer.
O. Henry describes the life of the "little people": clerks, shop assistants and farm workers. His stories are mainly humourous and amusing, with the traditional happy end. Through the gaiety and humour of his stories, however, the hard life of the poor can be seen.
O. Henry died in 1910.
Miss Posie Carrington had begun life in the small village of Cranberry Corners. Then her name had been Posie Boggs. At the age of eighteen she had left the place and become an actress at a small theatre in a large city, and here she took the name of Carrington. Now Miss Carrington was at the height of her fame, the critics praised her, and in the next season she was going to star in a new play about country life. Many young actors were eager to partner Miss Posie Carrington in the play, and among them was a clever young actor called Highsmith.
"My boy", said Mr Goldstein, the manager of the theatre, when the young man went to him for advice, "take the part if you can get it. The trouble is Miss Carrington won't listen to any of my suggestions. As a matter of fact she has turned down a lot of the best imitators of a country fellow already, and she says she won't set foot on the stage unless her partner is the best that can be found. She was brought up in a village, you know, she won't be deceived when a Broadway fellow goes on the stage with a straw in his hair and calls himself a village boy. So, young man, if you want to play the part, you'll hate to convince Miss Carrington. Would you like to try?" "I would with your permission," answered the young man. "But I would prefer to keep my plans secret for a while."
Next day Highsmith took the train for Cranberry Corners. He stayed three days in that small and distant village. Having found out all he could about the Boggs and their neighbours, Highsmith returned to the city...
Miss Posie Carrington used to spend her evenings at a small restaurant where actors gathered after performances.
One night when Miss Posie was enjoying a late supper in the company of her fellow-actors, a shy, awkward young man entered the restaurant. It was clear that the lights and the people made him uncomfortable. He upset one chair, sat in another one, and turned red at the approach of a waiter.
"You may fetch me a glass of beer', he said, in answer to the waiter's question. He looked around the place and then seeing Miss Carrington, rose and went to her table with a shining smile.
"How're you, Miss Posie?" he said. "Don't you remember me — Bill Summers — the Summerses that used to live next door to you? I've grown up since you left Cranberry Corners. They still remember you there. Eliza Perry told me to see you in the city while I was here. You know Eliza married Benny Stanfield, and she says —"
"I say", interrupted Miss Carrington brightly, "Eliza Perry married. She used to be so stout and plain." "Married in June," smiled the gossip. "Old Mrs Blither^ sold her place to Captain Spooner; the youngest Waters girl ran away with a music teacher."
"Oh!" Miss Carrington cried out. "Why, you people, excuse me a while — this is an old friend of mine — Mr — what was it? Yes, Mr Summers — Mr Goldstein, Mr Ric-ketts. Now, Bill, come over here and tell me some more."
She took him to a vacant table in a corner.
"I don't seem to remember any Bill Summers," she said thoughtfully, looking straight into the innocent blue eyes of the young man. "But 1 know the Summerses all right, and your face seems familiar when I come to think of it. There aren't many changes in the old village, are there? Have you seen any of my people?"
And then Highsmith decided to show Miss Posie his abilities as a tragic actor.
"Miss Posie," said Bill Summers, "I was at your people's house just two or three days ago. No, there aren't many changes to speak of. And yet it doesn't look the same place that it used to be."
"How's Ma?" asked Miss Carrington.
"She was sitting by the front door when I saw her last," said Bill. "She's older than she was, Miss Posie. But everything in the house looked just the same. Your Ma asked me to sit down.
"William," said she. "Posie went away down that road and something tells me she'll come back that way again when she gets tired of the world and begins to think about her old mother. She's always been a sensible girl."
Miss Carrington looked uncomfortable.
"Well," she said, "I am really very glad to have seen you, Bill. Come round and see me at the hotel before you leave the city."
After she had left, Highsmith, still in his make-up, went up to Goldstein.
"An excellent idea, wasn't it?" said the smiling actor. "The part is mine, don't you think? The little lady never once guessed."
"I didn't hear your conversation," said Goldstein, "but your make-up and acting were perfect. Here's to your success. You'd better visit Miss Carrington early tomorrow and see how she feels about you."
At 11.45 the next morning Highsmith, handsome and dressed in the latest fashion, sent up his card to Miss Carrington at her hotel.
He was shown up and received by the actress's French maid.
"I am sorry," said the maid, "but I am to say this to everybody. Miss Carrington has cancelled all engagements on the stage and has returned to live in that — what do you call that pace? — Cranberry Corners!
O. Henry's first story was published in 1899, when the writer was in prison on a false charge of stealing money from a bank. After he came out of prison, O. Henry became a professional writer.
O. Henry describes the life of the "little people": clerks, shop assistants and farm workers. His stories are mainly humourous and amusing, with the traditional happy end. Through the gaiety and humour of his stories, however, the hard life of the poor can be seen.
O. Henry died in 1910.
Miss Posie Carrington had begun life in the small village of Cranberry Corners. Then her name had been Posie Boggs. At the age of eighteen she had left the place and become an actress at a small theatre in a large city, and here she took the name of Carrington. Now Miss Carrington was at the height of her fame, the critics praised her, and in the next season she was going to star in a new play about country life. Many young actors were eager to partner Miss Posie Carrington in the play, and among them was a clever young actor called Highsmith.
"My boy", said Mr Goldstein, the manager of the theatre, when the young man went to him for advice, "take the part if you can get it. The trouble is Miss Carrington won't listen to any of my suggestions. As a matter of fact she has turned down a lot of the best imitators of a country fellow already, and she says she won't set foot on the stage unless her partner is the best that can be found. She was brought up in a village, you know, she won't be deceived when a Broadway fellow goes on the stage with a straw in his hair and calls himself a village boy. So, young man, if you want to play the part, you'll hate to convince Miss Carrington. Would you like to try?" "I would with your permission," answered the young man. "But I would prefer to keep my plans secret for a while."
Next day Highsmith took the train for Cranberry Corners. He stayed three days in that small and distant village. Having found out all he could about the Boggs and their neighbours, Highsmith returned to the city...
Miss Posie Carrington used to spend her evenings at a small restaurant where actors gathered after performances.
One night when Miss Posie was enjoying a late supper in the company of her fellow-actors, a shy, awkward young man entered the restaurant. It was clear that the lights and the people made him uncomfortable. He upset one chair, sat in another one, and turned red at the approach of a waiter.
"You may fetch me a glass of beer', he said, in answer to the waiter's question. He looked around the place and then seeing Miss Carrington, rose and went to her table with a shining smile.
"How're you, Miss Posie?" he said. "Don't you remember me — Bill Summers — the Summerses that used to live next door to you? I've grown up since you left Cranberry Corners. They still remember you there. Eliza Perry told me to see you in the city while I was here. You know Eliza married Benny Stanfield, and she says —"
"I say", interrupted Miss Carrington brightly, "Eliza Perry married. She used to be so stout and plain." "Married in June," smiled the gossip. "Old Mrs Blither^ sold her place to Captain Spooner; the youngest Waters girl ran away with a music teacher."
"Oh!" Miss Carrington cried out. "Why, you people, excuse me a while — this is an old friend of mine — Mr — what was it? Yes, Mr Summers — Mr Goldstein, Mr Ric-ketts. Now, Bill, come over here and tell me some more."
She took him to a vacant table in a corner.
"I don't seem to remember any Bill Summers," she said thoughtfully, looking straight into the innocent blue eyes of the young man. "But 1 know the Summerses all right, and your face seems familiar when I come to think of it. There aren't many changes in the old village, are there? Have you seen any of my people?"
And then Highsmith decided to show Miss Posie his abilities as a tragic actor.
"Miss Posie," said Bill Summers, "I was at your people's house just two or three days ago. No, there aren't many changes to speak of. And yet it doesn't look the same place that it used to be."
"How's Ma?" asked Miss Carrington.
"She was sitting by the front door when I saw her last," said Bill. "She's older than she was, Miss Posie. But everything in the house looked just the same. Your Ma asked me to sit down.
"William," said she. "Posie went away down that road and something tells me she'll come back that way again when she gets tired of the world and begins to think about her old mother. She's always been a sensible girl."
Miss Carrington looked uncomfortable.
"Well," she said, "I am really very glad to have seen you, Bill. Come round and see me at the hotel before you leave the city."
After she had left, Highsmith, still in his make-up, went up to Goldstein.
"An excellent idea, wasn't it?" said the smiling actor. "The part is mine, don't you think? The little lady never once guessed."
"I didn't hear your conversation," said Goldstein, "but your make-up and acting were perfect. Here's to your success. You'd better visit Miss Carrington early tomorrow and see how she feels about you."
At 11.45 the next morning Highsmith, handsome and dressed in the latest fashion, sent up his card to Miss Carrington at her hotel.
He was shown up and received by the actress's French maid.
"I am sorry," said the maid, "but I am to say this to everybody. Miss Carrington has cancelled all engagements on the stage and has returned to live in that — what do you call that pace? — Cranberry Corners!
0/5000
O. Henry, whose real name was William Sydney Porter, was an American short-story writer. His stories are still popular today. He was born in 1862 in a small provincial town. In his early years he tried many jobs, among which were several literary ones.O. Henry's first story was published in 1899, when the writer was in prison on a false charge of stealing money from a bank. After he came out of prison, O. Henry became a professional writer.O. Henry describes the life of the "little people": clerks, shop assistants and farm workers. His stories are mainly humourous and amusing, with the traditional happy end. Through the gaiety and humour of his stories, however, the hard life of the poor can be seen.O. Henry died in 1910.Miss Posie Carrington had begun life in the small village of Cranberry Corners. Then her name had been Posie Boggs. At the age of eighteen she had left the place and become an actress at a small theatre in a large city, and here she took the name of Carrington. Now Miss Carrington was at the height of her fame, the critics praised her, and in the next season she was going to star in a new play about country life. Many young actors were eager to partner Miss Posie Carrington in the play, and among them was a clever young actor called Highsmith."My boy", said Mr Goldstein, the manager of the theatre, when the young man went to him for advice, "take the part if you can get it. The trouble is Miss Carrington won't listen to any of my suggestions. As a matter of fact she has turned down a lot of the best imitators of a country fellow already, and she says she won't set foot on the stage unless her partner is the best that can be found. She was brought up in a village, you know, she won't be deceived when a Broadway fellow goes on the stage with a straw in his hair and calls himself a village boy. So, young man, if you want to play the part, you'll hate to convince Miss Carrington. Would you like to try?" "I would with your permission," answered the young man. "But I would prefer to keep my plans secret for a while."Next day Highsmith took the train for Cranberry Corners. He stayed three days in that small and distant village. Having found out all he could about the Boggs and their neighbours, Highsmith returned to the city...Miss Posie Carrington used to spend her evenings at a small restaurant where actors gathered after performances.One night when Miss Posie was enjoying a late supper in the company of her fellow-actors, a shy, awkward young man entered the restaurant. It was clear that the lights and the people made him uncomfortable. He upset one chair, sat in another one, and turned red at the approach of a waiter."You may fetch me a glass of beer', he said, in answer to the waiter's question. He looked around the place and then seeing Miss Carrington, rose and went to her table with a shining smile."How're you, Miss Posie?" he said. "Don't you remember me — Bill Summers — the Summerses that used to live next door to you? I've grown up since you left Cranberry Corners. They still remember you there. Eliza Perry told me to see you in the city while I was here. You know Eliza married Benny Stanfield, and she says —" "I say", interrupted Miss Carrington brightly, "Eliza Perry married. She used to be so stout and plain." "Married in June," smiled the gossip. "Old Mrs Blither^ sold her place to Captain Spooner; the youngest Waters girl ran away with a music teacher.""Oh!" Miss Carrington cried out. "Why, you people, excuse me a while — this is an old friend of mine — Mr — what was it? Yes, Mr Summers — Mr Goldstein, Mr Ric-ketts. Now, Bill, come over here and tell me some more."She took him to a vacant table in a corner."I don't seem to remember any Bill Summers," she said thoughtfully, looking straight into the innocent blue eyes of the young man. "But 1 know the Summerses all right, and your face seems familiar when I come to think of it. There aren't many changes in the old village, are there? Have you seen any of my people?"And then Highsmith decided to show Miss Posie his abilities as a tragic actor."Miss Posie," said Bill Summers, "I was at your people's house just two or three days ago. No, there aren't many changes to speak of. And yet it doesn't look the same place that it used to be.""How's Ma?" asked Miss Carrington."She was sitting by the front door when I saw her last," said Bill. "She's older than she was, Miss Posie. But everything in the house looked just the same. Your Ma asked me to sit down."William," said she. "Posie went away down that road and something tells me she'll come back that way again when she gets tired of the world and begins to think about her old mother. She's always been a sensible girl."Miss Carrington looked uncomfortable."Well," she said, "I am really very glad to have seen you, Bill. Come round and see me at the hotel before you leave the city."After she had left, Highsmith, still in his make-up, went up to Goldstein."An excellent idea, wasn't it?" said the smiling actor. "The part is mine, don't you think? The little lady never once guessed.""I didn't hear your conversation," said Goldstein, "but your make-up and acting were perfect. Here's to your success. You'd better visit Miss Carrington early tomorrow and see how she feels about you."At 11.45 the next morning Highsmith, handsome and dressed in the latest fashion, sent up his card to Miss Carrington at her hotel.He was shown up and received by the actress's French maid."I am sorry," said the maid, "but I am to say this to everybody. Miss Carrington has cancelled all engagements on the stage and has returned to live in that — what do you call that pace? — Cranberry Corners!
переводится, пожалуйста, подождите..
О. Генрі, чиє справжнє ім'я Вільям Сідні був Портер, американський новеліст письменником. Його розповіді раніше популярні і сьогодні. Він народився в 1862 році в маленькому провінційному містечку. У своїх ранніх років він перепробував багато робочих місць, серед яких було кілька літературних.
О. Перше оповідання Генрі був опублікований в 1899 році, коли письменник перебував у в'язниці за безпідставним звинуваченням у крадіжці грошей з банку. Після того як він вийшов з в'язниці, О. Генрі став професійним письменником.
О. Генрі описує життя «маленьких людей»: службовців, продавців і сільськогосподарських робітників. Його розповіді в основному гумористичні і забавні, з традиційним щасливим кінцем. Через веселощів і гумору зі своїх оповідань, однак, важко життя бідних можна побачити.
О. Генріх помер в 1910 році міс Posie Каррінгтон почав життя в невеликому селі журавлина Углов. Тоді її ім'я було Posie Боггс. У віці вісімнадцяти років вона залишила своє місце і стати актрисою в маленькому театрі у великому місті, і тут вона взяла ім'я Каррінгтон. Тепер міс Каррінгтон був на висоті своєї слави, критики хвалили її, і в наступному сезоні вона збирається знятися в новій грі про життя країни. Багато молоді актори прагнули партнера міс Posie Каррінгтон в грі, і серед них був розумний молодий актор закликав Хайсмит. "Мій хлопчик", сказав пан Гольдштейн, менеджер театру, коли хлопець прийшов до нього за порадою, "взяти участь, якщо на вас може отримати його. Біда в тому, міс Каррінгтон не слухатиме на будь-який з моїх пропозицій. У суті вона відхилила багато кращих наслідувачів заміського хлопець вже, і вона каже, вона не ступив на сцену, якщо її партнер не найкраще, що може бути знайдено. Вона була вихована в селі, ви знаєте, вона не буде обдурений, коли людина йде на Бродвеї на сцені з соломою в волоссі і називає себе сільський хлопчик. Так, молода людина, якщо ви хочете, щоб грати роль, ви будете ненавидіти, щоб переконати міс Каррінгтон. Хочете спробувати? " "Я б з вашого дозволу," відповів молодий чоловік. "Але я б волів, щоб мої плани в секреті деякий час." На наступний день Хайсмит взяв поїзд журавлина Углов. Він залишився три дні в цьому маленькому і віддаленому селі. Дізнавшись все, що міг про Боггс та їхніх сусідів, Хайсмит повернувся в місто ... Міс Posie Каррінгтон проводив її вечора в невеликому ресторані, де актори зібралися після виступу. Одного разу вночі, коли міс Posie насолоджувався пізньою вечерею в компанія її колег-акторів, сором'язливий, незграбний молодий чоловік увійшов до ресторану. Було ясно, що вогні і люди зробили його незручним. Він засмучений один стілець, сів у інший, і почервонів при підході офіціанта. "Ви можете принести мені склянку пива", сказав він, у відповідь на питання офіціанта. Він подивився навколо місця, а потім бачачи міс Каррінгтон, піднявся і пішов до свого столу із сяючою посмішкою. "Як ти, міс Posie?", сказав він "Хіба ви не пам'ятаєте мене. - Білл Саммерс - в Summerses, що жили по сусідству з вами? Я виріс, так як ви залишили журавлини куточки. Вони досі пам'ятаю вас там. Еліза Перрі сказав мені, щоб бачити Вас в місті в той час як я був тут. Ви знаєте, Еліза вийшла заміж за Бенні Станфілд, і вона каже, - "" Я говорю ", перервав міс Каррінгтон яскраво," Еліза Перрі вийшла заміж. Вона використовується для так товстий і рівнини "" одружилися в червні, "посміхнувся плітки" Старий місіс дурниця ^ продав своє місце на капітана Спунер .. молодший Води дівчина втекла з учителем музики "." О! "вигукнула міс Каррінгтон з" Ну, ви, люди, вибачте мені час. - це мій давній друг - пан - що це було? Так, пан Саммерс - пан Гольдштейн, містер Ric-ketts. Тепер, Білл, йди сюди і скажи мені ще трохи. "Вона взяла його на вакантну столом в кутку." Я не пам'ятаю, будь-який законопроект Саммерс, "вона задумливо сказав, дивлячись прямо в невинні блакитні очі молодий чоловік. "Але 1 знати Summerses все гаразд, і ваше обличчя здається знайомим, коли я приходжу до думати про це. Є не так багато змін в старій селі, є? Чи бачили ви які-небудь з моїх людей? "І тоді Хайсмит вирішив показати міс Posie свої здібності як трагіка." Міс Posie, "сказав Білл Саммерс," я був у будинку своїх людей всього два або три дні тому. Ні, не так багато змін, щоб говорити про. І все ж це не виглядає і те ж місце, що він буде використовуватися. "" Як Ма? "Запитав міс Каррінгтон." Вона сиділа на передніх дверях, коли я побачив її в минулому ", сказав Білл." Вона старша, ніж вона була Міс Posie. Але все в будинку виглядало так само. Ваш Ма попросив мене сісти. "Вільям," сказала вона. "Posie пішов по цьому шляху і щось говорить мені, що вона повернеться, що шлях ще раз, коли вона втомлюється від світу і починає думати про свою стару матері. Вона завжди була розумна дівчина." Міс Каррінгтон виглядав збентеженим. "Ну , "вона сказала," Я дійсно дуже радий, що бачив вас, Білл. Схаменіться і до мене в готель, перш ніж покинути місто. "Після того як вона пішла, Хайсмит, як і раніше в його грим, підійшов до Гольдштейн. "Відмінна ідея, чи не так?" сказав, посміхаючись актор. "Частина це моє, ви не думаєте? Маленька леді жодного разу не здогадався." "Я не чув вашу розмову", сказав Гольдштейн, "але ваша макіяж і діючий були досконалі. Ось до вашого успіху. Ви 'D краще відвідати міс Каррінгтон завтра рано і подивитися, як вона відчуває про вас. "У 11.45 на наступний ранок Хайсмит, красивий, одягнений за останньою модою, послав свою картку міс Каррінгтон в своєму готелі. Він був показаний і отримав Французька покоївка актриси. "Я вибачаюся", сказала покоївка ", але я повинен сказати, що це всім Міс Каррінгтон скасував всі зобов'язання по сцені і повернулася жити в тому, що -. що ви називаєте це темп? - Журавлинний куточки!
О. Перше оповідання Генрі був опублікований в 1899 році, коли письменник перебував у в'язниці за безпідставним звинуваченням у крадіжці грошей з банку. Після того як він вийшов з в'язниці, О. Генрі став професійним письменником.
О. Генрі описує життя «маленьких людей»: службовців, продавців і сільськогосподарських робітників. Його розповіді в основному гумористичні і забавні, з традиційним щасливим кінцем. Через веселощів і гумору зі своїх оповідань, однак, важко життя бідних можна побачити.
О. Генріх помер в 1910 році міс Posie Каррінгтон почав життя в невеликому селі журавлина Углов. Тоді її ім'я було Posie Боггс. У віці вісімнадцяти років вона залишила своє місце і стати актрисою в маленькому театрі у великому місті, і тут вона взяла ім'я Каррінгтон. Тепер міс Каррінгтон був на висоті своєї слави, критики хвалили її, і в наступному сезоні вона збирається знятися в новій грі про життя країни. Багато молоді актори прагнули партнера міс Posie Каррінгтон в грі, і серед них був розумний молодий актор закликав Хайсмит. "Мій хлопчик", сказав пан Гольдштейн, менеджер театру, коли хлопець прийшов до нього за порадою, "взяти участь, якщо на вас може отримати його. Біда в тому, міс Каррінгтон не слухатиме на будь-який з моїх пропозицій. У суті вона відхилила багато кращих наслідувачів заміського хлопець вже, і вона каже, вона не ступив на сцену, якщо її партнер не найкраще, що може бути знайдено. Вона була вихована в селі, ви знаєте, вона не буде обдурений, коли людина йде на Бродвеї на сцені з соломою в волоссі і називає себе сільський хлопчик. Так, молода людина, якщо ви хочете, щоб грати роль, ви будете ненавидіти, щоб переконати міс Каррінгтон. Хочете спробувати? " "Я б з вашого дозволу," відповів молодий чоловік. "Але я б волів, щоб мої плани в секреті деякий час." На наступний день Хайсмит взяв поїзд журавлина Углов. Він залишився три дні в цьому маленькому і віддаленому селі. Дізнавшись все, що міг про Боггс та їхніх сусідів, Хайсмит повернувся в місто ... Міс Posie Каррінгтон проводив її вечора в невеликому ресторані, де актори зібралися після виступу. Одного разу вночі, коли міс Posie насолоджувався пізньою вечерею в компанія її колег-акторів, сором'язливий, незграбний молодий чоловік увійшов до ресторану. Було ясно, що вогні і люди зробили його незручним. Він засмучений один стілець, сів у інший, і почервонів при підході офіціанта. "Ви можете принести мені склянку пива", сказав він, у відповідь на питання офіціанта. Він подивився навколо місця, а потім бачачи міс Каррінгтон, піднявся і пішов до свого столу із сяючою посмішкою. "Як ти, міс Posie?", сказав він "Хіба ви не пам'ятаєте мене. - Білл Саммерс - в Summerses, що жили по сусідству з вами? Я виріс, так як ви залишили журавлини куточки. Вони досі пам'ятаю вас там. Еліза Перрі сказав мені, щоб бачити Вас в місті в той час як я був тут. Ви знаєте, Еліза вийшла заміж за Бенні Станфілд, і вона каже, - "" Я говорю ", перервав міс Каррінгтон яскраво," Еліза Перрі вийшла заміж. Вона використовується для так товстий і рівнини "" одружилися в червні, "посміхнувся плітки" Старий місіс дурниця ^ продав своє місце на капітана Спунер .. молодший Води дівчина втекла з учителем музики "." О! "вигукнула міс Каррінгтон з" Ну, ви, люди, вибачте мені час. - це мій давній друг - пан - що це було? Так, пан Саммерс - пан Гольдштейн, містер Ric-ketts. Тепер, Білл, йди сюди і скажи мені ще трохи. "Вона взяла його на вакантну столом в кутку." Я не пам'ятаю, будь-який законопроект Саммерс, "вона задумливо сказав, дивлячись прямо в невинні блакитні очі молодий чоловік. "Але 1 знати Summerses все гаразд, і ваше обличчя здається знайомим, коли я приходжу до думати про це. Є не так багато змін в старій селі, є? Чи бачили ви які-небудь з моїх людей? "І тоді Хайсмит вирішив показати міс Posie свої здібності як трагіка." Міс Posie, "сказав Білл Саммерс," я був у будинку своїх людей всього два або три дні тому. Ні, не так багато змін, щоб говорити про. І все ж це не виглядає і те ж місце, що він буде використовуватися. "" Як Ма? "Запитав міс Каррінгтон." Вона сиділа на передніх дверях, коли я побачив її в минулому ", сказав Білл." Вона старша, ніж вона була Міс Posie. Але все в будинку виглядало так само. Ваш Ма попросив мене сісти. "Вільям," сказала вона. "Posie пішов по цьому шляху і щось говорить мені, що вона повернеться, що шлях ще раз, коли вона втомлюється від світу і починає думати про свою стару матері. Вона завжди була розумна дівчина." Міс Каррінгтон виглядав збентеженим. "Ну , "вона сказала," Я дійсно дуже радий, що бачив вас, Білл. Схаменіться і до мене в готель, перш ніж покинути місто. "Після того як вона пішла, Хайсмит, як і раніше в його грим, підійшов до Гольдштейн. "Відмінна ідея, чи не так?" сказав, посміхаючись актор. "Частина це моє, ви не думаєте? Маленька леді жодного разу не здогадався." "Я не чув вашу розмову", сказав Гольдштейн, "але ваша макіяж і діючий були досконалі. Ось до вашого успіху. Ви 'D краще відвідати міс Каррінгтон завтра рано і подивитися, як вона відчуває про вас. "У 11.45 на наступний ранок Хайсмит, красивий, одягнений за останньою модою, послав свою картку міс Каррінгтон в своєму готелі. Він був показаний і отримав Французька покоївка актриси. "Я вибачаюся", сказала покоївка ", але я повинен сказати, що це всім Міс Каррінгтон скасував всі зобов'язання по сцені і повернулася жити в тому, що -. що ви називаєте це темп? - Журавлинний куточки!
переводится, пожалуйста, подождите..
О.Генрі, чиї справжнє ім'я був Вільям Сіднея Porter, був американець коротка історія письменника. Його історії ще затребуваним на сьогоднішній день. Він народився в 1862 в невеликому провінційному місті. З ранніх років він намагався багато нових робочих місць, серед яких були кілька літературних,.
О. Анрі на першу розповідь була опублікована в 1899, коли письменник був у в'язниці за помилкову безкоштовно в крадіжці грошей у банку.Після того, як він вийшов із неволі, О.Генрі став професійним письменник.
О. Генрі описує життя 'маленьких людей': говоря, магазин помічники та працівників сільського господарства. Його розповіді, в основному жартівливі і смішним, з традиційною щасливий кінець. Через веселощами і гумор його розповіді, однак, нелегке життя бідних можна побачити.
О. Генрі помер в 1910.
Пропустити Posie Carrington почали життя в малому селищі журавлинний кути. Потім її ім'я було Posie Boggs. У віці вісімнадцяти років вона пішла на місце і стала акторкою на невеликій театр у великому місті, а ось вона взяла прізвище Carrington. Тепер пропустить Carrington був на висоті її слави, критики оцінив її,
О. Анрі на першу розповідь була опублікована в 1899, коли письменник був у в'язниці за помилкову безкоштовно в крадіжці грошей у банку.Після того, як він вийшов із неволі, О.Генрі став професійним письменник.
О. Генрі описує життя 'маленьких людей': говоря, магазин помічники та працівників сільського господарства. Його розповіді, в основному жартівливі і смішним, з традиційною щасливий кінець. Через веселощами і гумор його розповіді, однак, нелегке життя бідних можна побачити.
О. Генрі помер в 1910.
Пропустити Posie Carrington почали життя в малому селищі журавлинний кути. Потім її ім'я було Posie Boggs. У віці вісімнадцяти років вона пішла на місце і стала акторкою на невеликій театр у великому місті, а ось вона взяла прізвище Carrington. Тепер пропустить Carrington був на висоті її слави, критики оцінив її,
переводится, пожалуйста, подождите..
Другие языки
Поддержка инструмент перевода: Клингонский (pIqaD), Определить язык, азербайджанский, албанский, амхарский, английский, арабский, армянский, африкаанс, баскский, белорусский, бенгальский, бирманский, болгарский, боснийский, валлийский, венгерский, вьетнамский, гавайский, галисийский, греческий, грузинский, гуджарати, датский, зулу, иврит, игбо, идиш, индонезийский, ирландский, исландский, испанский, итальянский, йоруба, казахский, каннада, каталанский, киргизский, китайский, китайский традиционный, корейский, корсиканский, креольский (Гаити), курманджи, кхмерский, кхоса, лаосский, латинский, латышский, литовский, люксембургский, македонский, малагасийский, малайский, малаялам, мальтийский, маори, маратхи, монгольский, немецкий, непальский, нидерландский, норвежский, ория, панджаби, персидский, польский, португальский, пушту, руанда, румынский, русский, самоанский, себуанский, сербский, сесото, сингальский, синдхи, словацкий, словенский, сомалийский, суахили, суданский, таджикский, тайский, тамильский, татарский, телугу, турецкий, туркменский, узбекский, уйгурский, украинский, урду, филиппинский, финский, французский, фризский, хауса, хинди, хмонг, хорватский, чева, чешский, шведский, шона, шотландский (гэльский), эсперанто, эстонский, яванский, японский, Язык перевода.
- По небрежности
- Жизнь слишком коротка, чтобы понапрасну
- и не важно сколько стоит вещь,главное чт
- shape of things to come
- вены и артерии
- Алхимики
- это я
- порожнина
- In schola multa auditoria sunt, ubi puĕr
- впечатлительный
- Я надеюсь , что мы еще очень долго будем
- En animo
- почему вы не вместе?
- Я очень рада нашему ощению
- Наконец-то она начала творить!
- Они будут смотреть кино?
- Алхимия учета
- почему вы не вместе?
- En animo tardatur
- ей написали письмо на прошлой неделекому
- I'VE GOT A WHOLE NEW WAY OF LOOKING AT T
- Никаких проблем
- ей написали письмо на прошлой неделекому
- Очень жаль, что лето длиться всего лишь
