The Gare de Lyon was full of German

The Gare de Lyon was full of German soldiers when Isabelle disembarked from the train carriage. She
wrestled her bicycle out with her; it wasn’t easy with her valise banging into her thighs the whole time
and impatient Parisians shoving at her. She had dreamed of coming back here for months.
In her dreams, Paris was Paris, untouched by the war.
But on this Monday afternoon, after a long day’s travel, she saw the truth. The occupation might
have left the buildings in place, and there was no evidence outside the Gare de Lyon of bombings, but
there was a darkness here, even in the full light of day, a hush of loss and despair as she rode her bicycle
down the boulevard.
Her beloved city was like a once-beautiful courtesan grown old and thin, weary, abandoned by her
lovers. In less than a year, this magnificent city had been stripped of its essence by the endless clatter of
German jackboots on the streets and disfigured by swastikas that flew from every monument.
The only cars she saw were black Mercedes-Benzes with miniature swastika flags flapping from
prongs on the fenders, and Wehrmacht lorries, and now and then a gray panzer tank. All up and down
the boulevard, windows were blacked out and shutters were drawn. At every other corner, it seemed, her
way was barricaded. Signs in bold, black lettering offered directions in German, and the clocks had
been changed to run two hours ahead—on German time.
She kept her head down as she pedaled past pods of German soldiers and sidewalk cafés hosting
uniformed men. As she rounded onto the boulevard de la Bastille, she saw an old woman on a bicycle
trying to bypass a barricade. A Nazi stood in her way, berating her in German—a language she
obviously didn’t understand. The woman turned her bicycle and pedaled away.
It took Isabelle longer to reach the bookshop than it should have, and by the time she coasted to a
stop out front, her nerves were taut. She leaned her bicycle against a tree and locked it in place.
Clutching her valise in sweaty, gloved hands, she approached the bookshop. In a bistro window, she
caught sight of herself: blond hair hacked unevenly along the bottom; face pale with bright red lips (the
only cosmetic she still had); she had worn her best ensemble for traveling—a navy and cream plaid
jacket with a matching hat and a navy skirt. Her gloves were a bit the worse for wear, but in these timesno one noticed a thing like that.
She wanted to look her best to impress her father. Grown-up.
How many times in her life had she agonized over her hair and clothing before coming home to the
Paris apartment only to discover that Papa was gone and Vianne was “too busy” to return from the
country and that some female friend of her father’s would care for Isabelle while she was on holiday?
Enough so that by the time she was fourteen she’d stopped coming home on holidays at all; it was better
to sit alone in her empty dormitory room than be shuffled among people who didn’t know what to do
with her.
This was different, though. Henri and Didier—and their mysterious friends in the Free French—
needed Isabelle to live in Paris. She would not let them down.
The bookshop’s display windows were blacked out and the grates that protected the glass during the
day were drawn down and locked in place. She tried the door and found it locked.
On a Monday afternoon at four o’clock? She went to the crevice in the store façade that had always
been her father’s hiding place and found the rusted skeleton key and let herself in.
The narrow store seemed to hold its breath in the darkness. Not a sound came at her. Not her father
turning the pages of a beloved novel or the sound of his pen scratching on paper as he struggled with the
poetry that had been his passion when Maman was alive. She closed the door behind her and flicked on
the light switch by the door.
Nothing.
She felt her way to the desk and found a candle in an old brass holder. An extended search of the
drawers revealed matches, and she lit the candle.
The light, meager as it was, revealed destruction in every corner of the shop. Half of the shelves
were empty, many of them broken and hanging on slants, the books a fallen pyramid on the floor
beneath the low end. Posters had been ripped down and defaced. It was as if marauders had gone
through on a rampage looking for something hidden and carelessly destroyed everything along the way.
Papa.
Isabelle left the bookshop quickly, not even bothering to replace the key. Instead, she dropped it in
her jacket pocket and unlocked her bicycle and climbed aboard. She kept to the smaller streets (the few
that weren’t barricaded) until she came to rue de Grenelle; there, she turned and pedaled for home.
The apartment on the Avenue de La Bourdonnais had been in her father’s family for more than a
hundred years. The city street was lined on either side by pale, sandstone buildings with black ironwork
balconies and slate roofs. Carved stone cherubs decorated the cornices. About six blocks away, the
Eiffel Tower rose high into the sky, dominating the view. On the street level were dozens of storefronts
with pretty awnings and cafés, with tables set up out front: the high floors were all residential. Usually,
Isabelle walked slowly along the sidewalk, window shopping, appreciating the hustle and bustle around
her. Not today. The cafés and bistros were empty. Women in worn clothes and tired expressions stood in
queues for food.
She stared up at the blacked-out windows as she fished the key from her bag. Opening the door, shepushed her way into the shadowy lobby, hauling her bicycle with her. She locked it to a pipe in the
lobby. Ignoring the coffin-sized cage elevator, which no doubt didn’t run in these days of limited
electricity, she climbed the narrow, steeply pitched stairs that coiled around the elevator shaft and came
to the fifth-floor landing, where there were two doors, one on the left side of the building, and theirs, on
the right. She unlocked the door and stepped inside. Behind her, she thought she heard the neighbor’s
door open. When she turned back to say hello to Madame Leclerc, the door clicked quietly shut.
Apparently the nosy old woman was watching the comings and goings in apartment 6B.
She entered her apartment and closed the door behind her. “Papa?”
Even though it was midday, the blacked-out windows made it dark inside. “Papa?”
There was no answer.
Truthfully, she was relieved. She carried her valise into the salon. The darkness reminded her of
another time, long ago. The apartment had been shadowy and musty; there had been breathing then, and
footsteps creaking on wooden floors.
Hush, Isabelle, no talking. Your maman is with the angels now.
She turned on the light switch in the living room. An ornate blown-glass chandelier flickered to life,
its sculpted glass branches glittering as if from another world. In the meager light, she looked around
the apartment, noticing that several pieces of art were missing from the walls. The room reflected both
her mother’s unerring sense of style and the collection of antiques from other generations. Two paned
windows—covered now—should have revealed a beautiful view of the Eiffel Tower from the balcony.
Isabelle turned off the light. There was no reason to waste precious electricity while she waited. She
sat down at the round wooden table beneath the chandelier, its rough surface scarred by a thousand
suppers over the years. Her hand ran lovingly over the banged-up wood.
Let me stay, Papa. Please. I’ll be no trouble.
How old had she been that time? Eleven? Twelve? She wasn’t sure. But she’d been dressed in the
blue sailor uniform of the convent school. It all felt a lifetime ago now. And yet here she was, again,
ready to beg him to—(love her)—let her stay.
Later—how much longer? She wasn’t sure how long she’d sat here in the dark, remembering the
circumstances of her mother because she had all but forgotten her face in any real way—she heard
footsteps and then a key rattling in the lock.
She heard the door open and rose to her feet. The door clicked shut. She heard him shuffling through
the entry, past the small kitchen.
She needed to be strong now, determined, but the courage that was as much a part of her as the
green of her eyes had always faded in her father’s presence and it retreated now. “Papa?” she said into
the darkness. She knew he hated surprises.
She heard him go still.
Then a light switch clicked and the chandelier came on. “Isabelle,” he said with a sigh. “What are
you doing here?”
She knew better than to reveal uncertainty to this man who cared so little for her feelings.

Результаты (украинский) 1:

Gare de Lyon був повний німецьких солдатів, коли Ізабель висадили з поїзда перевезення. Вонаборовся свій велосипед на з нею; Це було нелегко з її valise трахаються в її стегна весь часі нетерплячий Парижани засунути в неї. Вона мріяла про приїзд сюди для місяців.У її мрії Париж був Париж, розповсюджений у війні.Але на сьогодні понеділок вдень, після довгого дня подорожі, вона побачила правду. Окупація можезалишили будівель на місці, і не було ніяких доказів за межами Ліонського бомбардувань, алетемрява стала тут, навіть у повному світло дня, hush втрати і відчаю як вона їхав її велосипедівниз бульвар.Її улюбленим містом як раз красивою куртизанкою вирощували старі і тонкий, втомлений, відмовилися від неїЛюбителі. Менш ніж через рік цей чудовий місто мав були позбавлені його сутність, з гуркотом нескінченніНімецький туфлі на вулицях і спотворили за свастики, який вилетів з кожен пам'ятник.Єдиний автомобілі, вона побачила були чорні Mercedes-Benzes з прапорами свастику мініатюрні ляскаючі відзубцями на крила та вермахту вантажних автомобілів і зараз і потім сірий танкова танк. Все вгору і внизбульвар, windows були затемненими і жалюзі були залучені. На кожному розі здавалося, їїзабарикадували шлях. Знаки в жирним, чорним написи запропоновані напрями німецькою мовою, і мав Годинникибула змінена, щоб запустити дві години вперед — на німецькому часу.Вона тримала її голову, як вона про що свідчить повз стручки німецьких солдатів і тротуарі кафе хостингуніформі чоловіків. Як вона округлі фігуру на бульварі де ла Бастилії, вона побачила жінка похилого на велосипедінамагаючись обійти барикад. Нацистських стояв на її шляху, вичитувати її німецькою мовою — мовою вонаОчевидно, не розумію. Жінка перетворив її велосипеді і про що свідчить геть.Знадобилося Ізабель більше часу, щоб досягти в книжковому магазині, ніж хотілося б, і, коли вона coasted до настоп з передньої, її нерви були тугі. Вона нахилилася її велосипед від дерева і це фіксується на місці.Стискаючи її valise в рукавичці, спітнілі руки, вона підходили книжковому магазині. У вікні бістро вонатраплялося на очі себе: світлим волоссям зламаний нерівномірно вздовж нижньої; блідо-з яскраві червоні губи (на обличчієдиний косметичної ще в неї); вона була носити її кращих ансамбль для подорожей — темно- і крем пледЖакет з відповідних капелюх і темно-спідницю. Рукавички були трохи гірше для зносу, але в цих timesno, один помітив річ, як, що.Вона хотіла, щоб подивитися її краще справити враження своїм батьком. Дорослі.Скільки разів у своєму житті вона була болісний над її волосся і одягу до приїзду додому, щоб зПариж квартирі, тільки щоб виявити, що тато не було і Vianne був "дуже зайнятий" повернутися з накраїни, і що деякі подруга її батько б доглядати за Ізабель, хоча вона була на свято?Достатньо, щоб, коли їй було чотирнадцять років вона зупинила повертався додому на свята взагалі; Це було кращещоб сидіти на самоті в її порожній кімнаті гуртожитку, ніж перемішані серед людей, які не знають, що робитиз нею.Це було різним, хоча. Henri і Didier — та їх таємничий друзів в вільної Франції —необхідні Ізабель жити в Парижі. Вона б не підвести їх.Відображення в книжковий магазин windows були затемненими і решітки, які захищені скла під час надень були намальовані і фіксується на місці. Вона спробував двері і знайшов він блокується.В понеділок вдень о четвертій годині ранку? Вона пішла в ущелині у фасад магазину, які мали завждиїї батько схованку і знайдено іржаві відмички та впускають себе.Вузький магазину, здавалося, провести її дихання в темряві. Не звук прийшли на неї. Не її батькоповорот сторінок улюблений роман або звук його пера, подряпини на папері, як він боровся з наПоезія, яка була його пристрастю, коли Maman була жива. Вона закрили двері за нею і клацнув насвітло вимикачем біля дверей.Нічого.Вона відчував її шляху до реєстрації і знайшов Свічка старі латунь власника. Розширений пошук з нависувні ящики показав матчах, і вона запалюють свічки.Світло, мізерне як це було, показав руйнування в будь-якому куточку магазину. Половина з полицямибули порожні, багато хто з них зламаною і Повиснувши на нахилів, книги полеглих піраміда на поверсіпід low end. Плакати розірвав вниз і зіпсований. Це було, як якщо б Мародери пішовчерез шаленіли шукає щось приховані і недбало зруйнувалося в дорозі.Тато.Ізабель залишив книжковому магазині швидко, навіть не турбує, щоб замінити ключ. Замість цього, вона опустила їїїї кишені піджака і розблокувати свій велосипед і піднялися на борт. Вона тримала на менші вулиці (небагатьохякі не були забарикадували) поки вона не прийшла rue de Grenelle; там, вона повернулась і про що свідчить для дому.Квартира на проспекті de La Bourdonnais був не в родину батька для більш ніж засто років. Міській вулиці була облицьована з боків, блідий, піщаник будівель з чорним залізнебалкони і шиферних покрівель. Різьблені кам'яними херувимів оформлені в Карнизи. Близько шести кварталах, наЕйфелева вежа піднялася високо в небо, домінуючий вид. На рівні вулиці були десятки Вітриниз досить маркізи і кафе, з таблицями налаштувати з передньої: висока підлоги були все житлових. Як правило,Isabelle йшов повільно вздовж тротуару, вікно покупок, оцінюючи суєти навколоїї. Не сьогодні. Кафе та бістро були порожні. Стояли жінки в носити одяг і втомився виразичерги за їжу.Вона дивилася вгору на затемненими windows, як вона ловили рибу ключ від її мішок. Відкриття дверей, shepushed її шлях у вестибюлі тіньові перетяжка свій велосипед з нею. Вона заблокована, до труби в налобі. Ігнорування клітці розміром труну Ліфт, який немає сумнівів не запускається в ці дні з обмеженоюелектроенергії, вона піднялася вузькі, круто скатних сходів, що згорнувшись навколо шахті ліфта і прийшовна п'ятому поверсі посадки, там, де були двоє дверей, один на лівій стороні будівлі, і їх, направо. Вона розблокована двері і ступив всередині. За нею вона думала, що вона почула сусідаДвері відкриті. Коли вона повернулась назад сказати привіт Мадам Леклерк, натиснув тихо двері закрив.Мабуть Нусі старенька спостерігав входи і виходи в квартирі 6B.Вона увійшла її з квартири і закрили двері за нею. "Папа"?Незважаючи на те, що він був полудень, затемненими windows зробив темно всередині. "Папа"?Відповіді не було.По правді кажучи, вона з полегшенням. Вона здійснюється її valise в салон. Темрява нагадав їй проще один момент, давно. Квартира була тіньові і musty; зафіксовано дихання, істопах скрип на дерев'яні підлоги.Hush, Ізабель, не говорити. Ваш maman зараз з ангелами.Вона перетворилася на вимикач у вітальні. Багато прикрашений видувне скло люстра flickered до життя,скульптор скла гілки, сяючи наче з іншого світу. На мізерне світлі вона дивилася,у квартирі, зауваживши, що декілька творів мистецтва були відсутні на стінах. У номері відбивається обидваїї мати безпомилковим відчуття стилю і збірка античності від інших поколінь. Два заскленіWindows, оббито тепер — повинні показала відкривається прекрасний вид на Ейфелеву вежу з балкона.Ізабель вимкнути світло. Не було ніякого сенсу витрачати дорогоцінний електроенергії, поки вона чекала. Вонасів за столом круглі дерев'яні під люстра, її шорсткою поверхнею, покрита шрамами від тисячівечері протягом багатьох років. Її руку любовно підбіг вдарив вгору деревини.Дозвольте мені зупинитися, тато. Будь ласка. Я не ніяких проблем.Скільки років вона була який час? Одинадцять? Дванадцять? Вона не був упевнений. Але вона була одягнена в насиній Матрос формений одяг жіночий монастир школи. Все це відчував себе життя, тому зараз. А ще тут вона була, знову ж таки,готові прошу, щоб —(love her) — дозволяє їй залишитися.Пізніше — як довго? Вона не був упевнений, скільки мав сіла тут в темряві, згадуючи тойобставини її матері, тому що вона все, але забув, її обличчя в будь-який реальний шлях — вона почуластопах а потім клавішу трясучи в замку.Вона почула двері відкриті та не підннялися до неї в лапи. Натиснув двері. Вона почула йому перетасовки череззапис, повз вулицею Курфюрстендам.Вона необхідна, щоб бути сильним зараз, визначені, але мужності це було якомога більше частиною її як назелені очі завжди мав був втрачений в її батько присутності і він відступив зараз. "Папа?" вона сказала втемряви. Вона знала, що він ненавидів сюрпризів.Вона почула йому піти ще.Потім світло вимикачем натиснута, і люстри, що прийшли. "Ізабель," він сказав, що з зітхання. "Що такеВи тут робите?Вона знала, що краще, ніж щоб розкрити невизначеності з цією людиною, який піклувався так мало для її почуття.

Результаты (украинский) 2:

Гар де Ліон був повний німецьких солдатів, коли Ізабель вийшли з вагона. Вона
боролася її велосипед з нею; це не було легко з її валізу стукати в її стегна весь час
і нетерплячі парижани штовхаючи на неї. Вона мріяла повернутися сюди протягом декількох місяців.
У своїх мріях, Париж Париж, незайманої війною.
Але на цьому в понеділок в другій половині дня, після поїздки довгого дня, вона побачила правду. Окупація може
залишили будівель на місці, і не було ніяких доказів поза Ліонського вокзалу вибухів, але
було тьма тут, навіть при повному світлі дня, тиша втрати і відчаю, як вона їхала на велосипеді
вниз бульвар.
Її улюблене місто був як колись красивою куртизанки постарів і тонкий, втомлений, покинутий своїми
коханцями. Менш ніж через рік, цей чудовий місто було позбавлене своєю суттю нескінченним гуркотом
німецьких ботфортах на вулицях і спотворене свастиками, які літали з кожного пам'ятника.
Єдині автомобілі вона побачила були чорні Mercedes-Benzes з мініатюрними свастиками прапори ляскаючи від
вилок на крилах, і вермахту вантажних автомобілів, і в даний час, а потім сірої танкової бака. Всі вгору і вниз
по бульвару, вікна були затемнені і віконниці були намальовані. На кожному іншому кутку, здавалося, її
шлях був забарикадували. Знаки в сміливих, чорні написи, пропонованих напрямків в Німеччині, і годинник були
були змінені, щоб працювати 2:00 вперед-на німецькій часу.
Вона опустила голову, як вона крутив педалі минулі стручки німецьких солдатів і вуличних кафе хостинг
чоловіків в уніформі. Як вона округляється на бульварі Бастилії, вона побачила літню жінку на велосипеді
намагається обійти барикади. Нацистський стояв на її шляху, лаючи її на німецькому
мові-вона, очевидно, не зрозуміти. Жінка повернула велосипед і їздив на велосипеді від готелю.
Він узяв Ізабель більше часу, щоб дістатися до книгарні, ніж вона повинна мати, і до того часу вона за інерцією до
зупинки фронт, її нерви були натягнуті. Вона притулилася велосипед до дерева і замкнув її на місці.
Стискаючи її валізу в спітнілих руках, в рукавичках, вона підійшла до книгарнею. У бістро вікна, вона
побачила себе: світле волосся зламаний нерівномірно по дну; бліде обличчя з яскраво-червоними губами (The
тільки косметичний вона ще); вона носила її кращий ансамбль для подорожей-в темно-кремовий і плед
куртку з відповідним капелюх і військово-морського флоту спідниці. Її рукавички були трохи гірше для зносу, але в них timesno одна зауважив, що, як, що.
Вона хотіла, щоб подивитися її краще, щоб справити враження свого батька. Доросла.
Скільки раз у своєму житті вона болісно її волосся і одяг, перш ніж приходити додому до
паризькій квартирі тільки щоб ​​виявити, що тато пішов, і Vianne був "занадто зайнятий", щоб повернутися з
країни, і щось подруга дбатиме її батько для Ізабель, коли вона була у відпустці?
Достатньо, щоб до того часу, їй було чотирнадцять років, вона перестали приходити додому б по святах взагалі; це було краще,
щоб сидіти на самоті в своїй порожній кімнаті гуртожитку, ніж тасувати серед людей, які не знають, що робити
з нею.
Це було по-іншому, хоча. Анрі і Дідьє-і їх таємничі друзі у вільній франко-
необхідності Ізабель, щоб жити в Парижі. Вона не підведе.
Вітрин книжковому магазині були затемнені і грати, які захищали скло під час
дня були зроблені вниз і фіксується на місці. Вона спробувала відкрити двері і виявив, що вона замкнена.
У понеділок у другій половині дня в 4:00? Вона пішла до розколини в магазині фасаду, який завжди
був тайник батька і знайшов іржавий ключ на скелет, і нехай собі в.
Вузька магазин, здавалося, затамувати подих в темряві. Ні звуку прийшли на неї. Не її батько
перегортати улюбленого роману або звук його пера подряпин на папері, як він боровся з
поезією, яка була його пристрасть, коли Маман був живий. Вона зачинила за собою двері і включив
світловий вимикач біля дверей.
Нічого.
Вона відчула, що її шлях до столу і виявив свічку в старому тримачі латуні. Розширена Пошук з
ящиків показали матчі, і вона запалив свічку.
Світло, мізерні, як це було, показав руйнування в кожному кутку магазину. Половина полки
були порожні, багато з них порушується, і висить на скошений, книги занепалий піраміда на підлозі
під низьким кінця. Плакати були зірвали і зіпсовані. Це було, як якщо мародери пішли
через шаленіти шукає щось прихованої і недбало зруйновані всі шляхи.
Папа.
Ізабель покинула книгарню швидко, навіть не потрудившись замінити ключ. Замість цього, вона впала її в
кишеню куртки й відімкнув її велосипед і піднявся на борт. Вона продовжувала в невеликих вулиць
(небагатьох, що не були забарикадувалися), поки вона не прийшла до вулиці Гренель; там, вона повернулася і крутив педалі для дому.
У квартирі на авеню де ла Bourdonnais був у родині батька протягом більш ніж
ста років. Місто вулиця була вирівняна по обидві сторони від блідих, пісковика будівель з чорними Ковані вироби
балконами і шиферних дахів. Різьблені кам'яні херувимів прикрашали карнизи. Близько шести кварталах від готелю, то
Ейфелева вежа виросла високо в небо, домінуючою вигляд. На рівні вулиці десятки вітрин
з красивими навісами і кафе, зі столиками, встановленими на передній з: високі поверхи були житловими. Як правило,
Ізабель повільно йшов по тротуару, вітрин, оцінюючи шуму і суєти навколо
неї. Не сьогодні. У кафе та бістро були порожні. Жінки в зношених одягу і втомлених виразів стояв у
черзі за їжею.
Вона дивилася на затемненими вікнами, як вона ловили ключ з її сумки. Відкривши двері, shepushed свій шлях у тіньовий лобі, перевезення її велосипед з нею. Вона замкнула його в трубу в
холі. Не звертаючи уваги на труну розміру клітини ліфт, який, безсумнівно, не працювати в ці дні обмеженого
електрики, вона піднялася по вузьких, крутих сходинках, що розбили обмотаний навколо шахти ліфта і прийшли
до посадки на п'ятому поверсі, де знаходилися двоє дверей один на лівій стороні будівлі, і у них, на
праві. Вона відкрила двері і увійшла всередину. Позаду неї, вона думала, що вона почула сусіда
двері. Коли вона повернулася, щоб привітатися з мадам Леклерк, двері клацнула тихо закриті.
Мабуть, цікавим стара спостерігаючи приїзди і від'їзди в квартирі 6В.
Вона увійшла в її квартиру і зачинив за собою двері. "Папа?"
Навіть якщо це був полудень, то затемнення вікна зробили темно. "Папа?"
Там ​​не було ніякої відповіді.
Чесно кажучи, вона була звільнена. Вона здійснюється її валізу в салон. Темнота нагадав їй про
іншому часі, давним-давно. Квартира була темна і затхле; немає дихав, то і
кроки скриплять на дерев'яні підлоги.
Тихіше, Ізабель, не говорити. Ваш маман це з ангелами в даний час.
Вона повернулася на вимикач у вітальні. Багате підірваний скла люстра мерехтіли до життя,
його скульптурні скляні філії виблискуючі, як ніби з іншого світу. В убогій світла, вона подивилася навколо
квартири, зауваживши, що кілька творів мистецтва зникли безвісти через стін. У номері відображені як
її матері безпомилковий відчуття стилю і колекція антикваріату з інших поколінь. Два засклені
вікна, покриті тепер повинні виявили прекрасний вид на Ейфелеву вежу з балкона.
Ізабель вимкнув світло. Там не було ніяких причин, щоб витрачати дорогоцінний електрику в той час як вона чекала. Вона
сіла на круглому дерев'яному столі під люстрою, його шорсткої поверхні травмованої тисячі
вечерь протягом багатьох років. Її рука побіг любов'ю на вдарилася вгору деревини.
Дозвольте мені залишитися, тато. Ласка. Я не буду нічого страшного.
Як старий була вона, що час? Одинадцять? Дванадцять? Вона не була впевнена. Але вона була одягнена в
блакитний уніформі моряка монастирській школі. Всі відчували себе життя тому. І все ж вона була тут, знову ж таки,
готовий благати його to- (люблю її) -Давайте їй залишитися.
Пізніше, як-набагато довше? Вона не була впевнена, що, як довго вона сиділа тут, в темряві, згадуючи
обставини її матері, бо вона, але всі забули її обличчя в будь-якому реальному чином, вона почула
кроки, а потім клавішу зброєю в замку.
Вона чула, двері і піднявся на ноги. Двері клацнула. Вона чула, як він перетасовки через
вступу, повз маленькій кухні.
Вона повинна бути в даний час сильний, рішучий, але мужністю, що було стільки частиною її як
зелень її очей завжди вицвілій у присутності батька і відступила в даний час , "Папа?", Сказала вона в
темряві. Вона знала, що він ненавидів сюрпризи.
Вона чула, як він йти ще.
Потім вимикач клацнув і люстра прийшли на. "Ізабель", сказав він, зітхнувши. "Що
ви тут робите?"
Вона знала, краще, ніж розкрити невизначеність в цій людині, який дбав так мало для її почуттів.

Результаты (украинский) 3:

На Gare de "Ліон" була повна німецькі солдати коли Ізабель висаджені у безпечному місці з поїзда перевезення. Вона
якнайпослідовніше здійснювати її велосипед вийшов з її; було не легко з її valise стукати в її стегна весь час
і нетерплячі парижанами мудру на неї. Вона мріяла про повернення тут на місяці.
в її сни, Парижа було задіяно у Парижі, війни.
а в цей понеділок вдень,Після довгого дня на дорогу, вона побачила правду. Заняття може
залишили будівель на місці, і немає жодного доказу за межами Gare de "Ліон" в організації вибухів, але
там був у темряві тут, навіть у повному обсязі світлі дня, щоб загасити впадати у відчай втрати і як вона їхала її велосипед
вниз на бульварі.
її улюблене місто було схоже на колись прекрасного потураючи постаріли і тонкі, втомлені, покинуті її
Закоханих. Менш ніж за рік, це чудове місто було позбавив її суть, нескінченні гусениць
німецького jackboots на вулицях і спотворили за зі свастикою, злетіло з кожним пам'ятник.
лише автомобілі побачила були чорні Mercedes-Benzes з мініатюрні свастику прапори Помахи вогняних крил заворожують від
prongs на передні крила, і Вермахту вантажних автомобілів, і зараз, після чого сірий Панцер резервуар. Всі вгору і вниз
Бульвар, Windows було непритомнів від нестачі повітря й жалюзі було розіграно. На всі інші кутка, здавалося, її
шлях був забарикадували. Знаки жирним шрифтом, чорний кузову пропонуються напрями німецькою, та годинники були
було змінено довелося бігати дві години випереджає-на німецькому часу.
вона тримається як її головою вниз вона pedaled останні пакетики з німецьких солдатів і тротуару кафе приймаючих
військовослужбовців чоловіків.Як вона округлими de la!' удостоїться лише кривої посмішки на бульварі, вона побачила стара жінка на велосипеді
намагаючись обійти барикади. Нацистський стояв на її шляху, berating її у німецько-мовою, яку вона
явно не розумію. Жінка повернулась її велосипед і pedaled.
знадобилося Ізабель довше ніж потрібно було дійти до книгарні, а на той час вона coasted до
Stop out front, її нерви натягнуті.Вона, притулившись її велосипедних проти дерево і замкнув його на місце.
притискала до її valise в потіють, одному футі від кнопки вмикання 'Екзосет руки, вона зверталася до книгарні. У вікні "Бістро, вона
вгледів сама: світле волосся зарубав нерівномірно вздовж нижньої частини; обличчя бляклим з яскраво-червоні губи (
лише косметичний вона все-таки були); вона мала носити її найкраща ансамбль для подорожей - військово-морських сил і вершками плед
Жакет з відповідними капелюх і військово-морського флоту спідниця. Її рукавички були трохи гірше для одягу, але в цих timesno помітив річ подобається.
їй хотілося бути її найкраща вразити її батько. Дорослі.
скільки разів в її житті вона мучився над її волосся та одягу до приїзду додому до
Паризькі апартаменти тільки щоб виявити, що Папа пішла і Vianne був 'дуже зайнята" для повернення з
Країни, що деякі жіночих друг її батька б догляду за Ізабель під час вона була у відпустці?
достатньо стільки, що до моменту вона була чотирнадцять вона б зупинив додому з відпустки, він був краще
до сядьте на самоті в її порожній кімнаті гуртожитку не буде перетасовано серед людей, які не знають, що робити з нею
.
цього була інша, хоч.Анрі та Дідьє-та їхню таємничу друзів на вільну французький
потрібні Ізабель жити в Парижі. Вона не буде їх підвести.
в харьковском відображення вікна були непритомнів від нестачі повітря та решітки захищеного скла під час
день було розіграно вниз і заблокувати. Вона намагалася двері і виявилося, що це закрита.
в понеділок вдень о четвертій годині дня?Вона пішла на щілинну насадку в магазині фасаду, завжди
було її батька схованку і знайшли ржавіють каркаса і дайте себе в.
вузький зберігати здавалося провести його дихання в темряві. Ні звуку прийшов на неї. Не батько її
гортаючи улюблена роман або звук пера подряпини на папері, як він боровся з
Поезія, коли його пристрасть Maman був живий. Вона закрила двері за спиною у неї і скинув на
індикатор увімкнення на двері.
нічого.
вона відчувала її шлях до робочого столу і знайшли свічку у старому латуні тримача. Розширений пошук
комод виявлено матчів, і вона запалив свічку.
світло, мізерної, виявлено руйнування в кожному куточку магазин. Половину полиці
були порожніми,Багато хто з них порушений і що висить на перекосів, книги впав піраміди на підлогу
під низькі кінця плакати було скопійовано вниз і зіпсовані частим попаданням осколків. Це був наче мародерів пішли
за бешкет щось шукали прихованих і безтурботно зруйнував все по дорозі.
Папа.
Ізабель залишив книгарня швидко, навіть не чіпаю замінити ключ. Замість цього, вона кинула її в
Її кишеню і розблокувати її велосипед і піднялися на борту. Вона тримається на менші вулиць (за кілька
, не були забарикадували), поки вона прийшла до rue de Гренельські; вона повернулася і pedaled для дому.
квартиру на Avenue de la Bourdonnais було в її родині батька для більше
сто років. На вулиці міста були підведені з будь-якого боку на бліді,Пісковика будівель з чорними витвір ковальської майстерності
балконів і шиферні дахи. Прикрашені різьбленими кам'яні голівки херувимів і карнизів. Близько шести блоків,
Ейфелева вежа піднялася високими на небо, домінування на панелі перегляду. На вулиці рівні було кілька десятків вітрини
з досить навіси й кафе, зі столами налаштувати out front: висока підлоги були всі житлові. Зазвичай,
Ізабель повільно йшла по тротуару,Вікно по магазинах, оцінюючи суєти і шуму навколо
її. Але не сьогодні. Кафе-бістро були порожніми. Жінки носити одяг і втомилися від формальних виразів стояв у
черги на їжу.
вона дивилася на непритомнів від нестачі повітря з системи Windows як вона порибалити ключ від її сумочка. Відкриття дверей, shepushed її шлях у воєнізованих лобі, ціпки тяглові її велосипеда з її. Вона замкнув його труби в
лобі.Ігнорування труни розміру клітку ліфт, який не викликає сумнівів не балотуватися в ці дні з обмеженою
електроенергії, вона піднялася на вузьких, різко скатних сходів, які звитий навколо шахти ліфта і прийшла
до п'ятого поверху посадки, де були дві двері, один з лівого боку будівлі, та їх,
праворуч. Вона розблоковано двері і вийшов всередині. За її словами,Вона думала вона почула у сусіда's
двері. Коли вона повертається до "Мадам Leclerc привітатися, двері якої ви клацнули спокійно автоматичного вимкнення.
мабуть цікавою консьєржки старенька була перегляду надходження і тиждень для провидців в квартирі 6Б
вона ввійшла до своєї квартири і закрила двері за спиною у неї. 'Папа? "
хоч і була полуденного, непритомнів від нестачі повітря з вікон і темно-всередині. 'Папа? "
відповіді не було.
правдиво,Вона була знята. Вона в виносили її valise салону. Темрява нагадав її
ще раз, давно. У квартирі було тіньових і затхлий; було дихання, і
слідами скрип на дерев'яних підлог.
тихіше, Ізабель, не йде. Ваш maman з ангелів зараз.
вона перетворилася на вимикач освітлення у кімнаті. Це нарядними перегорів-скла люстра засліплююче блимнуло в життя"
Його зовнішнє оформлення скляної галузі Мундіалю гратимуть так, наче з іншого світу. У марка освітлення, вона озирнулась по
квартири, зауваживши, що кілька творів мистецтва були відсутні в стінах. Приміщення відображеним і
її матері безпомилково відчуває почуття стилю і колекції антикварних від інших поколінь. Два paned
Windows-покривається зараз-повинні мати виявила відкривається прекрасний вид на в Ейфелевої вежі з балкона.
Ізабель вимкнувши світло. Не було причин витрачати дорогоцінний електроенергії поки вона чекала. Вона
сів на круглому столі дерев'яні вікна під люстра, шорсткуватої поверхні загартований за тисячу
вечерь за останні роки. Її рука побігли любовно над стукав до дерева.
Дозвольте мені зупинитися, Папа. Будь ласка.Я буду без турбот.
скільки років вона була, що час? Одинадцять? 12? Вона не був впевнений. Але вона була одягнена в синій
моряк мундир монастирській школі. Все це відчув миттю зараз. А ще тут вона була, знову ж таки,
готовий до благати- (любити) -нехай її перебування.
пізніше - скільки довше? Вона була не впевнені в тому, як довго їй хотілося б сидів тут, у темряві, пам'ятаючи
Обставини з мамою через те, що її було всі, але забула її обличчя в будь-який справжній шлях - вона почула
по стопах, потім - клавішу блокування простукувати.
почула двері і піднявся на ноги. Двері натискання автоматичного вимкнення. Вона почула його обертань заплутування через
вступу, повз маленькі кухні.
їй потрібно бути тепер сильною, визначено, але мужність, а й частина її як
Зелені очі завжди була втрачена за її присутність батька і його вороги відступили. 'Папа?' - сказала
у темряві. Вона знала, що він ненавидів сюрпризи.
вона почула його ще перемикання світла.
тоді люстру натискання і прийшли на. 'Ізабель", - сказав він. "Те, що є
ви тут роблять? "
вона знала краще, ніж виявити невизначеність щодо цієї людини, який так мало піклувалися на її почуття.