Young Archimedes(Extract from the s

Young Archimedes

(Extract from the story by A.Huxley "Young Archimedes". Abridged.)

It was the view which finally made us take the place. Our nearest neighbours lived very near. We had two sets of them,1 as a matter of fact, almost in the same house with us. One was the peasant family. Our other neighbours were the owners of the villa.

They were a curious people, our proprietors. An old husband, grey, listless, tottering, seventy at least; and a signora of about forty, short, very plump, with tiny fat hands and feet and a pair of very large, very dark eyes, which she used with all the skill of a born comedian.

But we had found other reasons, after a few days' residence,2 for liking the house. Of these the most cogent was that, in the peasant's youngest child, we had discovered the perfect play-fellow for our own small boy.3 Between little Guido — for that was his name — and the youngest of his brothers and sisters there was a gap of seven years. He was between six and seven years old and as precocious, self-assured, and responsible as the children of the poor generally are.

Though fully two and a half years older than little Robin — and at that age thirty months are crammed with half a lifetime's experience4 — Guido took no undue advantage of his superior intelligence and strength. I have never seen a child more patient, tolerant, and untyrannical. He never laughed at Robin; he did not tease or bully, but helped his small companion when he was in difficulties and explained when he could not understand. In return, Robin adored him, regarded him as the model and perfect Big Boy,5 and slavishly imitated him in every way he could.

Guido was a thoughtful child, given to brooding.6 One would find him sitting in a corner by himself, chin in hand, elbow on knee, plunged in the profoundest meditation. And sometimes, even in the midst of the play, he would suddenly break off, to stand, his hands behind his back,7 frowning and staring at the ground. And his eyes, if one looked into them, were beautiful in their grave and pensive calm.

They were large eyes, set far apart and, what was strange in a dark-haired Italian child, of a luminous pale blue-grey colour. They were not always grave and calm, as in these pensive moments. When he was playing, when he talked or laughed, they lit up. Above those eyes was a beautiful forehead, high and steep and domed in a curve that was like the subtle curve of a rose petal.8 The nose was straight, the chin small and rather pointed, the mouth drooped a little sadly at the corners.

My gramophone and two or three boxes of records arrived from England. Guido was immensely interested. The first record he heard, I remember, was that of the slow movement of Bach's Concerto in D Minor for two violins. That was the disc I put on the turn-table.

Guido came to a halt in front of the gramophone and stood there, motionless, listening. His pale blue-grey eyes opened themselves wide; making a little nervous gesture that I had often noticed in him before, he plucked at his lower lip with his thumb and forefingers.

After lunch he reappeared. 'May I listen to the music now?' he asked. And for an hour he sat there in front of the instrument, his head cocked slightly on one side, listening while I put one disc after another. Thenceforward he came every afternoon.

What stirred him almost more than anything was the Coriolan overture. One day he made me play it three or four times in succession; then he put it away.

'I don't think I want to hear that any more,' he said.

'Why not?'

'It's too... too...' he hesitated, 'too big,' he said at last. 'I don't really understand it. Play me the one that goes like this.' He hummed the phrase from the D Minor Concerto.

'Do you like that one better?' I asked.

He shook his head. 'No, it's not that exactly. But it's easier.'

'Easier?' It seemed to me rather a queer word to apply to Bach.

In due course, the piano arrived. After giving him the minimum of preliminary instruction, I let Guido loose on it.9 He made excellent progress. Every afternoon, while Robin was asleep, he came for his concert and his lesson. But what to me was more interesting was that he had begun to make up little pieces on his own account.10 He had a passion for canons. When I explained to him the principles of the form he was enchanted.

'It is beautiful,' he said, with admiration. 'Beautiful, beautiful. And so easy!'

Again the word surprised me.

But in the invention of other kinds of music he did not show himself so fertile11 as I had hoped.

'He's hardly a Mozart,' we agreed, as we played his little pieces over. I felt, it must be confessed, almost aggrieved.

He was not a Mozart. No. But he was somebody, as I was to find out,12 quite extraordinary. It was one morning in the early summer that I made the discovery. I was sitting in the warm shade of our balcony, working. Absorbed in my work, it was only, I suppose, after the silence had prolonged itself a considerable time that I became aware that the children were making remarkably little noise. Knowing by experience that when children are quiet it generally means that they are absorbed in some delicious mischief,131 got up from my chair and looked over the balustrade to see what they were doing. I expected to catch them dabbling in water, making a bonfire, covering themselves with tar. But what I actually saw was Guido, with a burnt stick in his hand, demonstrating on the smooth paving-stones of the path, that the square on the hypotenuse of a right-angled triangle is equal to the sum of the squares on the other two sides. Robin listened, with an expression on his bright, freckled face of perfect incomprehension.

Guido implored: 'But do just look at this. It's so beautiful. It's so easy.'

So easy... The theorem of Pythagoras seemed to explain for me Guide's musical predilections. It was not an infant Mozart we had been cherishing; it was a little Archimedes with, like most of his kind, an incidental musical twist.14

Leaning on the rail of the balcony, I watched the children below. I thought of the extraordinary thing I had just seen and of what it meant.

I thought of the vast differences between human beings. We classify men by the colour of their eyes and hair, the shape of their skulls. Would it not be more sensible to divide them up into intellectual species? There would be even wider gulfs between the extreme mental types than between a Bushman and a Scandinavian.'5 This child, I thought, when he grows up, will be to me, intellectually, what a man is to a dog.

Результаты (украинский) 1:

Молодий Архімеда(Витяг із повісті A.Huxley "Young Архімед". Скорочено.)Це був вигляд, який, нарешті, зробив нас зайняти місце. Надзвичайно близько жив наших найближчих сусідів. Ми мали два набори з них 1 як насправді, майже в одному будинку з нами. Один був селянської сім'ї. Інші наші сусіди були власниками вілли.Вони були цікавих людей, наші власників. Старий чоловік, сірий, мляво, хитаючись, сімдесят принаймні; і signora близько сорока, коротка, дуже сливи з крихітних жиру руки і ноги і пару великих, дуже темними очима, що вона використовується з майстерністю народився комік.Але ми знайшли інші причини, після кількох днів проживання, 2 для душі будинку. З них найбільш переконливий був, що в у селянській молодшою дитиною, ми відкрили ідеальний хлопець грати для наших власних малого boy.3 між мало Гвідо — бо це було його ім'я — і наймолодша з його братів і сестер, там була тривала сім років. Він був від шести до семи років і як передчасний, впевненими в собі і відповідальність, як діти з бідних взагалі.Хоча повністю два і півмільйона років старше, ніж маленький Робін — і в цьому віці тридцяти місяців напхані половину усього життя experience4 — Гвідо скористався не надмірних його вищій розвідки і міцність. Я ніколи не бачив дитина пацієнта, толерантний і untyrannical. Він ніколи не сміявся на Робін; він не дратувати або забіяка, але допомогло його маленький супутник, коли він був в труднощі і пояснив, коли він не міг зрозуміти. У свою чергу, Робін обожнював його, вважаються його моделі і ідеальний великий хлопчик, 5 і сліпо наслідували його в усіх відношеннях, він міг би.Гвідо був вдумливі дитини, приділяється brooding.6 один б знайти його сидить в кутку сам, підборіддя в руці, Локоть на коліна, занурився в profoundest медитації. А іноді, навіть у розпал грати, він раптом порушить off, стояти, його руки за спиною, 7 хмурячись і дивлячись на землі. І його очі, якщо одна подивився в них, були красиві в їх серйозною і замислений спокою.Вони були великими очима, встановити далеко один від одного, і що було дивним темним волоссям італійський дитини з світяться блідо-синьо сірого кольору. Вони не завжди були серйозною і спокійно, як і ці задумливою моменти. Коли він грає, коли він говорив або сміялися, вони закурив. Вище ці очі був красивий лоб, високий і крутий і куполоподібні кривої, яка була як тонкі кривої з троянди petal.8 ніс був прямий, підборіддя маленькі і досить вказав, рот опустилися трохи сумно по кутах.Два або три поля записів та мій грамофон прибув з Англії. Гвідо був надзвичайно зацікавлений. Перший запис, він почув, я пам'ятаю про те, що повільне рух Баха, Концерт ре мінор для двох скрипок. Це було диск, я поклав на поворотний стіл.Гвідо зупинився перед на грамофон і стояв, нерухомо, прослуховування. Очі блідо-синій сірий відкрив себе широкий; роблячи трохи нервовим жест, який я часто помітив у його перед, він зірвав в його нижню губу з його великим і вказівним пальцями.Після обіду, він з'явився. "Може я слухаю музику зараз?" запитав він. І протягом години він сидів перед інструменту, голову злегка схилив з одного боку, слухав у той час як я поклав один диск за одною. Thenceforward він прийшов щодня після обіду.Те, що його майже більше, ніж все, що було Coriolan overture перемішують. Одного разу він змусив мене грати, три або чотири рази поспіль; Потім він сховав його.'Я не думаю, що я хочу почути, що більше,' сказав він."Чому б не?""Це занадто.. занадто... ' він вагався, 'занадто великий,' сказав він нарешті. "Я дійсно не розумію. Грати мене той, який виглядає наступним чином. " Він наспівував фраза з незначними концерт D."Вам подобається це один краще?" Я запитав.Він похитав головою. ' Ні, це не що точно. Але це легше. "'Простіше? Мені здавалося досить дивний слово для застосування до Баха.В установленому фортепіано прибув. Після даючи йому мінімум попередні інструкція, я нехай Гвідо вільно на it.9, він зробив чудовий прогрес. Щодня після обіду, хоча Робін спав, він прийшов для його концерт і його уроків. Але що мені більш цікаво було що він почав складати тоненькі на свою власну account.10 він мав пристрасть до канонів. Коли я пояснив йому принципи вигляді він був зачарований."Це красиво", сказав він, із захопленням. "Гарний, красивий. І так легко! "Знову слово здивувало мене.Але у винаході інші види музики він не показали себе так fertile11 як я сподівався.'He is навряд чи Моцарт', ми домовилися, як ми грали його маленькі шматочки над. Я відчувала, необхідно зізнався, майже потерпіла.Він не був до Моцарта. Ні. Але він був хтось, як я повинен був з'ясувати, 12 досить характерні. Це був одного разу вранці на початку літа, що я зробив відкриття. Я сидів у теплий відтінок нашого балкону робочої. Всмоктується в моїй роботі, це вже, я вважаю, після того, як мовчання було продовжено себе значний час, що я усвідомив, що діти робили надзвичайно багато шуму. Знаючи досвід, що коли діти в тихому це зазвичай означає, що вони поглинаються в деякі смачні зло, 131 встав з мого стільця і подивився Балюстради, щоб побачити, що вони роблять. Я чекав, щоб зловити їх втручаються у воду, переконавшись, біля багаття, самі прикриваючи tar. Але те, що я дійсно бачив Гвідо, з палена палицею в руках, демонструючи на гладких тротуарної каменів контуру, що квадрат на гіпотенузою прямокутні трикутники дорівнює сумі квадратів з двох боків. Робін слухав з виразу на його обличчі яскраво, Ластовинні ідеальний нерозуміння.Гвідо благали: ', але просто подивіться на це. Це так красиво. Адже це так просто. "Так-то просто... Теорема Піфагора, здавалося, Поясніть мені екскурсовода музичні пристрасті. Це було не немовля Моцарта, ми мали пестували; Це було трохи Архімед з, як і більшість його роду, випадкові музичні twist.14Спираючись на залізниці з балкона, я спостерігав дітей нижче. Я думав, що надзвичайні речі, я тільки що бачив і про те, що він мав на увазі.Я думав на величезні відмінності між людьми. Ми класифікувати чоловіків за колір очей і волосся, фігури з їх черепів. Це не буде більш розумним, щоб розділити їх на інтелектуальну видів? Там буде ще ширше прірви між екстремальних психічного типи ніж між за Bushman і скандинавські.'5 ця дитина, я думав, що, коли він підросте, буде для мене, інтелектуально, те, що людина є собака.

Результаты (украинский) 2:

Молодий Архімед (Виписка з оповідання A.Huxley "Молоді Архімеда". Скорочений.) Це був вид, який, нарешті, зробили нам зайняти місце. Наші найближчі сусіди жили дуже близько. У нас було два набори з них, 1 справді, майже в тому ж будинку з нами. Один з них був селянська сім'я. Наші сусіди були власники вілли. Вони були цікаві люди, наші власники. Стара чоловік, сірий, млявий, хитаючись, принаймні сімдесят; і синьйора близько сорока, короткі, дуже пухкі, з крихітними жиру рук і ніг і пару дуже великих, дуже темними очима, які вона використовувала з усією спритністю народився комік. Але ми знайшли інші причини, після Резиденція кілька днів ", 2 для симпатії будинок. З них найбільш переконливим, що, в молодшу дитину селянина, ми виявили ідеальний плей-хлопець для нашого власного невеликого boy.3 між маленькою Гвідо - для цього його звали, - і наймолодшим з його братів і сестер було розрив у сім років. Він був між шість і сім років, і, як по роках, впевнений у собі, і відповідальність як діти бідних, як правило є. Хоча повністю два з половиною роки старше маленького Робіна - і в цьому віці тридцяти місяців напхані половина experience4 цілого життя - Гвідо не взяли зловживати його вищого розуму і сили. Я ніколи не бачив дитину більш терплячі, терпимі, і untyrannical. Він ніколи не сміявся на Робіна; він не дражнити або хуліган, але допоміг невеликий супутник, коли він був в труднощах і пояснив, коли він не міг зрозуміти. У свою чергу, Робін обожнювали його, розглядати його в якості моделі і досконалої Big Boy, 5 і рабськи наслідували йому в усьому, що міг. Гвідо був вдумливим дитиною, приділяти brooding.6 Можна було б знайти, що він сидить у кутку сам по собі, підборіддя рукою, лікоть на коліно, занурився в глибокий медитації. А іноді, навіть у розпал гри, він раптом розірвати, стояти, руки за спину, 7 хмуритися і дивився на землю. І очі, якщо дивитися в них, були прекрасні в своїй могилі і замислений спокій. Вони були великі очі, широко розставлені, і, що було дивно, в темноволосої італійського дитини, світиться світло-блакитний сірий колір. Вони не завжди були могили і спокійно, як в цих замислених моментів. Коли він грав, коли він говорив або сміявся, вони загорілися. Над ці очі був прекрасний лоб, високий і крутий, і вінчаються в кривій, яка була, як тонкий кривої троянди petal.8 Ніс був прямий, підборіддя невеликий і досить вказав, рот опустилися трохи сумно по кутах. Мій грамофон і дві або три коробки записів прибув з Англії. Гвідо був дуже зацікавлений. Перший запис він почув, я пам'ятаю, було те, що в повільному русі Концерту Холостяка ре мінор для двох скрипок. Це був диск я ставлю на звороті таблиці. Гвідо зупинився перед грамофон і стояв нерухомо, прислухаючись. Його бліді сіро-блакитні очі відкрилися самі широкий; роблячи трохи нервовий жест, який я часто помічав у ньому раніше, він зірвав на нижній губі з його великим і вказівним пальцями. Після обіду він знову з'явився. "Чи можу я слухати музику тепер? запитав він. І протягом години він сидів там в передній частині приладу, його голова злегка нахилив на одній стороні, у той час як слухати я поклав один диск за іншим. Надалі він прийшов щодня. Що перемішують йому майже більше нічого було увертюра Коріолан. Одного разу він змусив мене грати йому три або чотири рази підряд; Потім він поклав його. "Я не думаю, що я хочу почути, що більше", сказав він. "Чому ні?" "Це занадто ... занадто ... він коливався," дуже великою ", сказав він нарешті. "Я дійсно не розумію. Заграй мені ту, що йде як це. Він наспівував фразу з ре мінор Концерт. "Чи подобається вам, що один краще? Запитав я. Він похитав головою. "Ні, це не що саме. Але це легше. "Легше? Мені здавалося, досить дивним словом звернутися до Баха. Свого часу, піаніно прибутку. Давши йому мінімум попереднього навчання, я дозволяю Гвідо вільно на it.9 Він зробив великий прогрес. Кожен день, в той час як Робін спала, він прийшов на його концерт і його уроці. Але те, що мені було більш цікаво, що він почав складати маленькі шматочки за власною account.10 Він мав пристрасть до канонам. Коли я пояснив йому принципи вигляді він був зачарований. "Це красиво", сказав він, з захопленням. "Красива, гарна. І так легко! »Знову це слово здивувало мене. Але у винаході інших видів музики, яку він не показав себе так fertile11, як я сподівався." Він чи Моцарт, "ми домовилися, як ми грали свої маленькі шматочки знову. Я відчував, що гріха таїти, майже потерпілий. Він не був Моцарт. Ні. Але він був хтось, як я був з'ясувати, 12 досить незвичайна. Це був один ранок на початку літа, що я зробив відкриття. Я сидів у теплій тіні нашого балкона, працює. Занурений в моїй роботі, це було тільки, як я вважаю, після того, як мовчання продовжив собі значний час, що я зрозумів, що діти робили дивно мало шуму. Знаючи з досвіду, що, коли діти тихо як правило, означає, що вони будуть поглинені якоюсь смачний пустощів, 131 піднявся зі стільця і подивився через перила, щоб подивитися, що вони роблять. Я очікував, щоб зловити їх у воді втручаються, роблячи багаття, прикриваючись дьогтю. Але те, що я насправді бачив, був Гвідо, з обпаленої палицею в руці, демонструючи на гладких тротуарний каменів на шляху, що квадрат гіпотенузи в прямокутному трикутнику дорівнює сумі квадратів на інший дві сторони. Робін слухала, з виразом на яскравому, веснянкуватий особою досконалого нерозуміння. Гвідо благав: «Але тільки подивіться на це. Це так красиво. Адже це так просто. Так просто ... Теорема Піфагора, здавалося, пояснити, для мене музичні пристрасті гіда. Це не був немовлям Моцарт ми були плекаючи; це було трохи Архімед з, як більшість з його роду, випадковий музичний twist.14 Спираючись на перила балкона, я спостерігав, як діти нижче. Я думав про позачергове річ, яку я тільки що бачив і те, що він мав на увазі. Я думав про значних розходжень між людьми. Ми класифікуємо людей за кольором очей і волосся, форма їх черепів. Хіба не було б більш розумним, щоб розділити їх на інтелектуальних видів? Там буде ще більш широкі затоки між крайніми типами психічних, ніж між бушменів і Scandinavian.'5 ця дитина, думав я, коли він підросте, буде для мене, інтелектуально, те, що людина є собаці.

Результаты (украинский) 3:

Молоді Архімед

(витяг з історії, а.Хакслі 'Молодий Архімед". Скорочена. )

було яка нарешті нам зайняти місце. Наші найближчі сусіди жили зовсім поруч. Ми мали два набори them,1 по суті, майже в одному будинку з нами. Була селянській родині. Інші наші сусіди стали власниками віллі.

вони були допитливими людей, наші власників.Старий чоловік, сірий, млява, хитаються ногах вийшов чоловік, сімдесят принаймні; старої синьйори близько сорока, одним словом, дуже пухкі, з крихітних жир рук і ніг і пари з дуже великий, дуже темні очі, що вона використовується з усіма майстерності природжений комік.

Але ми не знайшли інші причини, через кілька днів residence,2 для душі будинку. Це найбільш cogent було те, що, у мужику і молодша дитина,