When the doctor came he took the bo

When the doctor came he took the boy's temperature.
"What is it?" I asked him.
"One hundred and two. "
Downstairs, the doctor left three different medicines in different coloured capsules with instructions for giving them. One was to bring down the fever, another a purgative, the third to overcome an acid condition. The germs of influenza can only exist in an acid condition, he explained. He seemed to know all about influenza and said there was nothing to worry about if the fever did not go above one hundred and four degrees. This was a light epidemic of flu and there was no danger if you avoided pneumonia.
Back in the room I wrote the boy's temperature down and made a note of the time to give the various capsules.
"Do you want me to read to you?"
"All right. If you want to, " said the boy. His face was very white and there were dark areas under his eyes. He lay still in the bed and seemed very detached from what was going on.
I read aloud from Howard Pyle's Book of Pirates; but I could see he was not following what I was reading.
"How do you feel, Schatz?" I asked him.
"Just the same, so far, " he said.
I sat at the foot of the bed and read to myself while I waited for it to be time to give another capsule. It would have been natural for him to go to sleep, but when I looked up he was looking at the foot of the bed, looking very strangely.
"Why don't you try to go to sleep? I'll wake you up for the medicine."
"I'd rather stay awake. "
After a while he said to me, "You don't have to stay in here with me. Papa, if it bothers you."
"It doesn't bother me."
"No, I mean you don't have to stay if it's going to bother you."
I thought perhaps he was a little light-headed and after giving him the prescribed capsule at eleven o'clock I went out for a while.
It was a bright, cold day, the ground covered with a sleet that had frozen so that it seemed as if all the bare trees, the bushes, the cut brush and all the grass and the bare ground had been varnished with ice. I took the young Irish setter for a little walk up the road and along a frozen creek, but it was difficult to stand or walk on the glassy surface and the red dog slipped and slithered and I fell twice, hard, once dropping my gun and having it slide over the ice.
We flushed a covey of quail under a high clay bank with overhanging brush and I killed two as they went out of sight over the top of the bank. Some of the covey lit in trees, but most of them scattered into brush piles and it was necessary to jump on the ice-coated mounds of brush several times before they would flush. Coming out while you were poised unsteadily on the icy, springy brush they made difficult shooting and I killed two, missed five, and started back pleased to have found a covey so close to the house and happy there were so many left to find on another day.
At the house they said the boy had refused to let anyone into the room.
"You can't come in, " he said. "You mustn't get what I have. "
I went up to him and found him in exactly the position I had left him, white-faced, but with the tops of his cheeks flushed by the fever, staring still, as he had stared, at the foot of the bed.
I took his temperature.
"What is it?"
"Something like a hundred, " I said. It was one hundred and two and four tenths.
"It was a hundred and two, " he said.
"Who said so?"
"The doctor."
"Your temperature is all right, " I said. "It's nothing to worry about. "
"I don't worry," he said, "but I can't keep from thinking."
"Don't think, " I said. "Just take it easy. "
"I'm taking it easy, " he said and looked straight ahead. He was evidently holding tight onto himself about something.
"Take this with water. "
"Do you think it will do any good?"
"Of course it will."
I sat down and opened the Pirate book and commenced to read, but I could see he was not following, so I stopped.
"About what time do you think I'm going to die?" he asked.
"What?"
"About how long will it be before I die?"
"You aren't going to die. What's the matter with you?"
"Oh, yes, I am. I heard him say a hundred and two. "
"People don't die with afever of one hundred and two. That's a silly way to talk."
"I know they do. At school in France the boys told me you can't live with forty-four degrees. I've
got a hundred and two. "
He had been waiting to die all day, ever since nine o'clock in the morning.
"You poor Schatz, " I said. "Poor old Schatz. It's like miles and kilometers. You aren't going to die. That's a different thermometer. On that thermometer thirty-seven is normal. On this kind it's ninety-eight. "
Absolutely," I said. "It’s like miles and kilometres we make when we do seventy in the car?"
"Are you sure?"
"Oh," he said.
But his gate at the foot of the bed relaxed slowly. The hold over himself relaxed too, finally , and
the next day it was very slack and he cried very easily at little things that were of no importance.

Результаты (украинский) 1:

Коли лікар прийшов він узяв хлопчика температури."Що це?" Я запитав його."Сто два."Внизу лікар залишив три різних ліків у різних кольорових капсули з інструкціями для надання їм. Один був збити лихоманка, інший засоби, третій подолати кислота стані. Мікроби грипу можуть існувати тільки в кислота стані,-пояснив він. Він, здавалося б знати все про грип і сказав, що не було нічого, про що турбуватися, якщо лихоманка не пішли вище сто чотири градусів. Це було світло епідемії грипу і не було ніякої небезпеки, якщо ви уникнути пневмонії.Назад в кімнаті я записав температуру хлопчика і зробив до уваги час, щоб дати різних капсули."Ви хочете мені прочитати вам?""Добре. Якщо ви хочете, "сказав, що хлопчик. Його обличчя було дуже білий, і там були темні ділянки під очима. Він лежав ще в ліжку і, здавалося, дуже відірваною від те, що відбувається довкола.Я читав уголос від Howard Пайл книга піратів; але я міг бачити, що він не після те, що я читав."Як ви себе почуваєте, Schatz?" Я запитав його."Так само," до цих пір, сказав він.Я сидів біля підніжжя ліжка і читати про себе, у той час як я чекав, щоб бути час, щоб дати ще одна капсула. Було б природно спати, але коли я підняв очі він дивився на ногах ліжка, дивлячись дуже дивно."Чому б не скористатися спати? Я буду після ви вгору для медицина.""Я б скоріше не заснути."Через деякий час він сказав мені, "ви не повинні залишитися тут зі мною. Тато, якщо це турбує вас.""Не турбувати мене.""Ні, я маю на увазі вам не доведеться залишитися, якщо це буде турбувати вас."Я думав, може бути, він був трохи легковажним і після даючи йому наказано капсули о я вийшов на деякий час.Це був яскравий, холодний день землі, вкриті ожеледицею bе, які заморожені тим, що здавалося, ніби всі голі дерева, кущі, нарізані пензель і всі траву і голої землі були був лакований з льодом. Я взяв молодих ірландський сетер для трохи погуляв по дорозі і вздовж заморожених крик, але було важко стояти або ходити на поверхні склоподібного і Червона собака послизнувся і з'їхав і я впав двічі, тверді, після того, як знижується рушницю і, то ковзати по льоду.Ми flushed Кові перепелині під високим глини банку з нависаючими пензля і я вбив два, коли вони йшли з уваги на верхню частину банку. Деякі з Кові запалюються у дерев, але більшість з них розсіюється на пензель паль і довелося стрибати на ice покриттям кургани пензля кілька разів, перш ніж вони будуть заподлицо. Виходячи на той час, як ви були готові твердо на icy, пружний пензля, вони зробили важко зйомки і я вбили двох, пропустив п'ять і почав назад із задоволенням знайшов на Кові так близько до будинку і щасливі, там було так багато ліворуч, щоб знайти інший день.У домі говорили, що хлопчик відмовився дозволяйте нікому в кімнату."Ви не можете бувають," сказав він." Ви не повинні отримати на те, що я. "Я підійшов до нього і знайшов його в точно позиції, я залишив його, white-faced, але з вершини щоки flushed лихоманка, як і раніше, дивлячись, як він мав дивився на ногах ліжка.Я взяв його температура."Що це?""Щось на зразок"сто, я сказав. Це було триста і два і чотири десятої."Це була сто два", сказав він."Хто так сказав?" «Лікар».«Перевіряйте температуру все в порядку ", я сказав.» Його нема про що турбуватися. ""Я не хвилюйтеся," він сказав, що ", але я не можу тримати від мислення"."Не думаю, я сказав." Просто відпочити. ""Я беру це легко," він сказав і подивився вперед. Очевидно він тримав міцно на себе про щось."Прийняти це з водою"."Ви думаєте, вона буде робити нічого хорошого?""Звичайно, буде."Я сів і розкрита книга пірата і почалося читання, але я бачив, він не після, тому я зупинився."Про те, що час ви думаєте я збираюся померти?" запитав він."Що?""Про те, як довго це буде перед тим, як я помру?""Ви не збираєтеся помирати. Що таке з тобою?""Ах, так, я. Я чув, що він говорив: сто два. ""Люди не вмирають з afever сто два. Це нерозумно так говорити." "Я знаю, що вони роблять. У школі у Франції хлопчики сказав мені, ви не можете жити з сорока чотирьох градусів. Я ' VEотримав сто два. "Він чекав померти весь день, з тих пір дев'ять годин ранку."Ви бідні Schatz," я сказав". Бідні старі Schatz. Це як км а кілометрів. Ви не збираєтеся помирати. Які є різні термометр. На що термометр тридцять сім є нормальним. На такому це дев'яносто вісім. " Безумовно,"я сказав. "Це як км і кілометрів, ми переконайтеся, коли ми робимо сімдесят в машині?""Ви впевнені?""О," сказав він.Але його воріт, біля підніжжя ліжка повільно розслабився. Провести через себе в розслабленому стані, нарешті, іна наступний день він був дуже млявий і він плакав дуже легко на дрібниці, які були не має значення.

Результаты (украинский) 2:

Коли прийшов лікар він прийняв температуру хлопчика.
"Що це?" Я запитав його.
"Сто два."
Внизу, доктор залишив три різних ліки в різнокольорових капсул з інструкціями для додання їм. Один з них був збити лихоманку, інший проносне, третій подолати кислотний стан. Паростки грипу може існувати тільки в кислому стані, пояснив він. Здавалося, він знає все про грип і сказав, що немає нічого, щоб хвилюватися про те, якщо лихоманка не пішов вище ста чотирьох градусів. Це був світ епідемія грипу і не було ніякої небезпеки, якщо ви уникнути пневмонії.
Повернувшись в кімнату я написав температуру хлопчика вниз і зробив позначку часу, щоб дати різні капсули.
"Ви хочете мене читати вам? "
" Все в порядку. Якщо ви хочете, "сказав хлопчик. Його обличчя було дуже білим і з'явилися темні ділянки під очима. Він лежав нерухомо в ліжку і, здавалося, дуже віддалені від того, що відбувається.
Я прочитав вголос книгу Говард Пайл в піратів; але я бачив, що він не був після того, що я читав.
"Як ви себе почуваєте, Schatz?" Я запитав його.
"Те ж саме, до сих пір", сказав він.
Я сів на ногах ліжка і читати про себе, поки я чекав, щоб він був час, щоб дати ще один капсулу. Було б природно для нього, щоб лягти спати, але коли я подивився він дивився на ногах ліжка, виглядає дуже дивно.
"Чому б вам не спробувати, щоб заснути? Я тебе розбуджу для медицина ».
« Я волів би спати. "
Через деякий час він сказав мені:" Ви не повинні залишитися тут зі мною. папа, якщо це турбує вас. "
" це не турбує мене. "
" немає, я маю на увазі ви не повинні залишитися, якщо він збирається вас турбувати. "
я думав, може бути, він був трохи легковажний і давши йому потрібні капсулу об одинадцятій годині я вийшов на деякий час.
це був яскравий, холодний день, земля покрита мокрим снігом, який заморожений, так що здавалося, ніби все голі дерева, кущі, вирізати кисті і вся трава і гола земля була лаком з льодом. Я взяв молодого ірландського сетера для невеликої прогулянки вгору по дорозі і вздовж замерзлого струмка, але це було важко стояти або ходити на гладі і червоний собака ковзалися і я двічі впав, важко, коли знижується рушницю і покласти його ковзати по льоду.
Ми промити зграю перепелів під високим берегом глини з нависають кисті, і я вбив двох, як вони вийшли з поля зору поверх банку. Деякі з зграї горить дерев, але більшість з них розсіюється в кисті паль і треба було стрибати на льоду покриттям насипу кисті кілька разів, перш ніж вони будуть змивати. Вийшовши в той час як ви були готові похитуючись на крижаному пружинить кисті вони зробили складну зйомку, і я вбив двох, пропустив п'ять, і почалося радий, що знайшов зграю так близько до будинку і щасливий там було так багато залишилося, щоб знайти на інший день.
в будинку вони сказали, що хлопчик відмовився пускати нікого в кімнату.
"Ви не можете прийти в", сказав він. "Ви не повинні отримати те, що у мене є."
Я підійшов до нього і знайшов його в точно положенні я його залишив, блідий, але з вершини його щоки почервоніли від лихоманки, дивлячись на місці, так як він був дивився, біля підніжжя ліжка.
я взяв його температуру.
"Що це?"
"щось на зразок ста", сказав я. Це сто два і чотири десятих.
"Це був віку ста два", сказав він.
"Хто так сказав?"
"Доктор".
"Ваш температура все в порядку", сказав я. "Це нічого не турбуватися про."
"Я не хвилююся", сказав він, "але я не можу втриматися від мислення."
"Не думаю," сказав я. "Просто заспокойтеся."
"Я приймаю його легко", сказав він і подивився прямо перед собою. Він був, очевидно, міцно тримаючись на себе про щось.
"Візьміть це з водою."
"Як ви думаєте, він буде робити нічого хорошого?"
"Звичайно, це буде."
Я сів і розгорнув книжку пірат і почалося читати, але я бачив, що він не дотримувався, так що я зупинився.
"Про який час ви думаєте, що я помру?" запитав він.
"Що?"
"Про те, як довго вона буде перш ніж я помру?"
"Ви не збираєтеся помирати. Що сталося з вами?"
"О, так, я. Я чув, як він казав сто два ".
" Люди не вмирають з afever ста два. Це нерозумно так говорити. "
" Я знаю, що вони роблять. в школі у Франції хлопчики сказали мені ви не можете жити з сорока чотирьох градусів. я
отримав сто два. "
Він чекав, щоб померти протягом усього дня, з тих пір дев'ятій годині ранку.
" бідний Schatz, "сказав я. "Бідний старий Schatz. Це як милях і кілометрах. Ви не збираєтеся помирати. Це інша термометр. На цій термометра тридцять сім нормально. На такого роду це дев'яносто вісім."
Абсолютно, "сказав я." Це як милях і кілометрах ми робимо, коли ми робимо сімдесят в машині? "
" ви впевнені? "
" о, "сказав він.
Але його ворота на ногах ліжка розслабився повільно. в трюмі над собою розслаблені теж нарешті, і
на наступний день він був дуже млявий і він вигукнув дуже легко при дрібниці, які не мали значення.

Результаты (украинский) 3:

Коли прийшов лікар брав хлопчика температури.
"Що це?' - питаю.
"сто дві. '
внизу, лікар залишалося три різних медичних препаратів в різних кольорових капсул інструкції для надання їм. Був знизити лихоманка, ще один проносне, третій подолати кислу стані. Зародки грипу може тільки існують у кислу стан", - пояснив він.Він ніби знають все про грип та зазначив, що не бачить нічого страшного, якщо є лихоманка, не більше ста і 4 градуси. Це світло епідемії грипу та було нічого не загрожує, якщо ви уникати пневмонія.
назад у кімнаті написала хлопчика температура та відзначив, настав час віддавати різних капсулах.
"Ви хочете мене читати?"
"все гаразд. Якщо ви бажаєте,' хлопчика. Обличчя його було дуже білого і були темні області під очима. Він ще лежав у ліжку і здавалося дуже відриваються від того, що відбувалося.
я читав уголос від Ховард Pyle книга піратів, але я зміг побачити, що не такий, що я читала.
"Як ви себе почуваєте, Ховад Шац?' - питаю.
"так само, поки ', - сказав він.
Я сиділа біля підніжжя ліжка і читати сама поки я чекав його час віддавати іншому капсули. Було б природним для нього піти спати, але коли я підняла він дивився на ногу в ліжку, виглядає дуже дивно.
"не пробували лягати спати? Я буду тебе будити для медицини".
"Я не хотів би не спати. '
через деякий час він сказав мені,'не треба залишатися тут зі мною. Папа, якщо він влаштовує вас'.
"не заважай мені".
"Ні, я маю на увазі, що вам не доведеться зупинитися, якщо це вас потурбувала."
я думав, можливо, йому було трохи світла та після надання йому прописана капсули у 11 часа пішов на певний час.
було яскравим, холодну погоду,